під Райнфельден командував цісарським військом Француз (Мерсі), а француським Німець (князь Бернард Ваймарський)“. „Національна свідомість сих чужинців, яким деякі держави, як Австрія, завдячують просто своє істнуваннє, мусіла виглядати по нашим поглядам дуже дивно“[1]).
Князь Евген Савойський, славний опісля своїми побідами над Французами хотів поступити на службу до Людовика XIV і робив в сьому напрямі заходи. Австрія не була батьківщиною, чи не найбільшого зі своїх політичних мужів, Метерніха. Врешті, як епігон сего типу політичних діячів, Наполеон, пізнійше олицетвореннє француського патріотизму, в молодости не то що не був Французом, але був ворогом Франції, як патріот поневоленої Францією Корсики. Все те не виїмки, а типові заступники політичних діячів „передкапіталістичної доби“. Се було зовсім природним. „Держава передкапіталістичної доби істнувала, такби мовити, поза нацією, яка тоді ще знаходилася у недорозвиненій стадії та назверх була репрезентована здебільшого двома лише клясами, з правно-політичним значіннєм: духовенством та шляхтою. Над ними був пануючий князівсько-королівський елємент, під ними безправний люд, так звана misera plebs“[2]).
3. Раціоналізація життя. Підкреслити треба ось що.
Кождий з політично активних елєментів сеї віджитої доби був з соціольоґічного боку спільнотою, був суспільством обєднаним не тільки зовнішньо, механично, але орґанічно, внутрішньо, з живим почуттєм приналежности до себе на внутр і окремішности на вні, спеціяльно супроти инших суспільних кляс. І не тільки кождий з них для себе був спільнотою. Взагалі середні віки були періодом, коли пануючим типом суспільної та політичної орґанізації була спільнота. Випливало се і було звязане з цілим середньовіковим світоглядом, в центрі якого стояв араціональний елємент реліґії, з економічним його життєм з перевагою безпосередньої емпірії як в продукції так і в обороті[3]), з великою ролею села та сільського елєменту, врешті з партикуляризмом та з ролею особистого елєменту в суспільній та політичній орґанізації[4]). Політична та суспільна перевага названих трьох чинників звязана тісно з отсим характером середньовіча. Момент авторітету становить основу як монархічного так і аристократичного принціпу і на ньому
