основане становище церкви[1]). Отож побудована на основі авторітету орґанізація має все характер спільноти. Силою, яка удержує її та її внутрішній лад, є психичний настрій, а не льоґічна рація, є стихійна, а не свідома воля. Поки авторітет пануючих чинників держався, удержувався побудований на ньому суспільний та політичний лад, як спільнота, в якій розділ поміж пануючими та поневоленими находив практичне одобреннє також з боку поневолених власне дякуючи стихійній силі авторітету.
Капіталістична продукція в міру свого розвою захитала всю суспільну та політичну структуру середньовіча. Вона принесла з собою хвилю раціоналізму, яка підіймалася чимраз вище і змила, а бодай підмила основно старі авторітети. Ніщо може не зясовує так сили сього процесу, як роля „освіченого абсолютизму“ та картина яку представляла собою феодальна аристократія XVIII століття. Хотілосьби говорити про глум історії над сими обома чинниками; вони самі стали горячими подвижниками течії раціоналізму, яка нищила авторітети, отже основу, на якій була побудована /79/ їх власна сила та передове становище як в державі, так і в суспільности. Таким було вже „XVII століттє, в якому право природи стає самостійною наукою, що обіймає ціле людське життє системою правних приписів, в якому відживають античні спекуляції стоіків та епікурейців в супроводі гуманізму і де боротьба проти Стюартів зажене екстремні уми... аж до останніх консеквенцій учення права природи про державу“[2]). Усе те було змаганнем, зробити виключно розум принціпом, що порядкує життє людства та править ним. Такою представлялася течія своїм власним очам — велика француська революція висказала се ясно і недвозначно своїм культом розуму — і такою вона була справді, оскільки йде про її свідомо ставлені ціли та проґраму.
Але побіч свідомо поміченого та бажаного і рівнобіжно з ним ставалось ще щось друге, непередбачене та небажане, але неминуче, бо творене законами соціяльного життя.
З точки погляду соціольоґії раціоналізм є стремліннєм заступити спільноту, як форму суспільної орґанізації — спілкою. Усі письма, революційні учення, всі домагання, проґрами та постуляти звернені до сеї ціли. І неґативно вони сповнили сю свою місію, розбиваючи утворені в середньовічу суспільні та політичні спільноти. В позитивному на
