прямі раціоналізація життя, хоча безумовно посунулася дуже[1]), не була така абсолютна, як сього можна було сподіватися зі становища пануючого в XVIII століттю світогляду. „Так звана „правова держава“ (можнаб назвати її також „розумовою державою“) є річю неможливою і може зродитися тільки в головах раціоналістів та абстрактних просвітителів. Її можливість значилаб погасненнє всіх динамічних, позаправових відносин поміж людьми, задушилаб у людей в зароді всі інстинкти добування, всю їх колективну творчість“[2]). Абстрагуючи від сих наслідків володіння „чистого розуму“, треба тямити, що воно булоб можливе тільки при істнуванню двох умовин: що людський розум досягнув вже найвищої можливої точки свого розвою, та що чоловік є по свойому єству розумовою істотою, що руководиться виключно розумом, а не також і араціональними мотивами, що людська психольоґія зводиться до льоґіки. Одно й друге приймала теорія „права природи“, а за нею весь раціоналізм. Одно й друге не відповідає дійсности. Дійсність така, що в ній не тільки розум але й інстинкт то чергуючися, то доповнуючи взаїмно є в рівній мірі творчими силами історії.
„На протязі століття панує над історією Анґлії скритий конфлікт поміж стремліннєм до інстинктового примінювання, яке є дідицтвом її початків, та змаганнєм до свідомого примінювання, яке зродили в неї сучасні умовини життя. По черзі то побідні, то побіджені сі дві сили комбінуються повсякчасно згідно з трудним та все змінчивим якимсь правилом“[3]). Сі слова треба віднести не тільки до Анґлії, але до всього людства та його історії. Уся статика та динаміка суспільного життя стоїть під знаком отсього, часто скритого конфлікту між інстинктовим і свідомим примінюваннєм до обставин. Розум справляє та доповняє творчість стихії, а вона на свій спосіб переводить поправки в тому, що діється під гаслом чистого розуму. Яскравий сьому доказ дає картина подій, з яких зродився сучасний політичний світ. Течія, на стягу якої було панованнє чистого розуму та яка знищила політично-суспільні спільноти середньовіча, тасама течія зродила нові спільноти, а між ними найважніщу, сучасну націю.
4. Раціоналізм демократії вимагає практичного доповнення спільнотою. Заки перейти до обговорення причин, які зродили націю, треба ще ось що замітити про суспільну творчість стихії. Араціональність
