Коли розуміти державу найзагальнійше, як найвищу в кождій історичній добі форму політичної орґанізації[1]), то мусимо приняти, що первісна держава представляє тип спільноти. Се відноситься нетільки до “доісторичних“ форм людських політичних орґанізацій. Ще й розвинені вже форми держави виказують ясно характеристичні ціли сеї форми суспільства, навіть тоді, коли суспільний розвій та звязана з ним раціоналізація життя та всіх його установ надавала державі в чимраз більшій мірі механичний характер спілки. Се тісно звязане з усім розвоєм людства. Кровний звязок лежав скрізь в основі первісних орґанізацій і довго жив ще в людській памяти навіть тоді, коли перестав бути живим фактом[2]).
Сама назва держави вказувала тоді на її тотожність з означеною людською спільнотою. “Якенебудь означеннє (старинної) держави, яке давалоб вислів відношенню мешканців до території, не могло набрати якогось більшого значіння“. Жива народня спільнота маніфестувала себе назвати οι Ατγυπται, οι Πεζδαι, в назвах Атенців, Тебанців, Коринтийців[3]). Усе те були назви не всього населення держави, тільки пануючих в ній племен — первісні, або як в Греції прибрані від своєї πολιζ. Держава була в розумінню старинного світа ідентичною з громадою-спільнотою пануючого племени, вона була тотожною з “civitas“ і такою ж була держава раннього середньовіча[4]). Населеннє держави, яке не належало до пануючої спільноти, не входило теж в склад держави, не було її “складником“, як “нарід“ в сучасній державі, а виключно тільки предметом її права.
Таке було розуміннє держави. Се розуміннє лишалося в дійсности позаду розвою і не вповні відповідало пануючим відносинам. Дійсність, в якій воно народилося, лежала вже в історичній минувшині, в добі чисто племінного устрою. Ідеольоґічна надбудова спізнилася порівнюючи з розвоєм самої суспільної структури. Державна спільнота була нею настільки, наскільки була демократією старинна демократія, що опиралася на невільництво. Згодом політична та правова ідеольоґія приноровилася до того, що непануючи, а тим самим “недержавні“[5]) частини населення фактично входили в склад держави. Сталося так і в Греції і ще більше виразно в Римі шляхом чимраз дальшого поширювання права горожанства. Світ клясичної старовини представляє собою,
