необмежености цілей, незміненим в державі остає тільки елємент влади. Він міняє свою форму, своїх носіїв, але як основа остає все осереднім елєментом держави. І в сьому видно найяркійше характер держави як механізму. Як орґанізація з владою в осередку, вона сама з себе не може наповнитися живим змістом живих інтересів, не може сама з себе означити напряму своєї діяльности. Вона сама собою бездушна як механізм і як кождий механізм вона булаб без смислу та без всякого практичного значіння, якби не було живих суспільних сил, що опановують її як механізм та заставляють служити своїм інтересам та своїм цілям. Таким шляхом дістає держава зміст та своє суспільно-політичне обличє.
Тільки виїмково та переходово і в тісно означених межах буває людська одиниця центром волі, що підчиняє собі державу. По правилу, се є суспільні гурти-ґрупи, носії понадодиничних гуртових інтересів. Таким гуртовим субєктом, спільнотою, є вже пануюча династія в дідичній монархії, з власними, висщими понадінтереси одиниці, інтересами, суспільність не тільки рівночасно живучих, але й слідуючих по собі в часі членів роду. Таким центром суспільно-політичних інтересів є аристократія в усіх своїх формах: родової, земельної, промислової, бюрократичної, попівської, врешті “умової“ аристократії. В першому й другому випадку, підноситься до значіння державних інтересів означені та обмежені гуртові інтереси й “одушевляється“ ними державу, але рівночасно вноситься в державне суспільство елємент внутрішнього роздору, протиставиться вузькі інтереси пануючих, під фірмою береження державного “суспільного ладу“, інтересам поневолених частин населення. Через те фраза про “інтерес держави“ стає не тільки теоретично неправдивою, але заразом і практичним засобом обману — стає “неправдивою“ в обох її значіннях. З сеї точки погляду демократія, як носій державної власти, представляє собою особливе явище з окремим комплєксом питань та проблем, осередком яких вона є. З нею вяжуться два ріжні поняття, які в історичній дійсности не все з собою покриваються. Вже в Аристотеля виступають сі два боки демократії; раз розуміннє її як окремого центра інтересів (панованнє “бідних“), відтак як форма орґанізації та правління (панованнє “більшости“)[1]). І по нинішній день все повторяється се розуміннє демократії то з одної, то з другої точки погляду. Перше з них вяжеться з питаннєм, про яке тут іде річ: яке значіннє має для держави демократія, як центр інтересів?
- ↑ “Політика“, кн. III. 5-7 і кн. VII. 1, § 6.
