Питаннє про ціль держави поставлено вперше засадничо в старій Греції. Піднесла його гелєнська, зокрема атенська демократія[1]). Отже ся демократія була не тільки державна спілка, але, до певної міри та з застереженнями, се була й спільнота, живий дійсний осередок власних реальних, матеряльних та духовних інтересів. Говорити про ціль держави вона мала теоретичне право, бо говорила вправді про себе, про власні свої ціли, але вони були державними в такійже мірі, в якій вона була державою. Се змінилося, коли держава перестала бути спільнотою, отже і окремим центром інтересів. Коли говориться про “ціль держави“, то мається в дійсности на увазі ціли, яким хотилосьби заставити державу служити в імя означених одиничних чи гуртових інтересів, людські центри яких не покриваються абсолютно з державою. Через те питаннє поставлене щодо сучасної держави вже теоретично є помилковим. Томущо ріжними є сили які можуть заволодіти державою і засадничо не можна виключити заволодіння державою з боку якоїнебудь суспільної кляси чи навіть випадкової ґрупи, неможливо абсолютно означити цілей держав. Їх не можна означити ані позитивно, ані неґативно. Засадничо треба признати можливість визнання за ціли держави всього на що може розтягатися людська діяльність та чим може зацікавитися людина. Головна відповідь на питаннє про ціль держави мусить звучати, що ціли яким вона може служити абсолютно необмежені. Взагаліж не можна говорити про іманентні ціли держави, які випливалиб з самої її істоти. Уважаючи державу, яка виникла зразу як твір інстинктів, за “орґанізацію“, себто спілку, призначану служити людським цілям, можна ставити питаннє тільки наскрізь практично. Річ іде про те, “які завдання належить згідно з розумом ставити державі, або ще простіше, які завдання маємо ми, учасники, ставити до держави, до якої належимо“[2]). Можність ставити се практичне питаннє вяжеться тісно з тою обставиною, що ціли держави не випливають з її єства, але ставлять їх кождочасно “учасники держави“ згідно зі своїми інтересами та розуміннєм засобів, що ведуть до заспокоєння їх. “Бо держави як такі не мають ніякої ціли, мають їх тільки їх володарі“[3]).
Ся основна необмеженість та неозначеність інтересів, яким може служити держава, відріжнює її сущно від усих инших людських орґанізацій, “спілок“, які творяться по правилу для здійснення конкретно означених цілей. Історичні держави то поширювали, то звужували, то міняли ціли, яким служили остаючи далі собою. Власне дякуючи сій
