ність називає Чєллєн льояльністю, а предметом її уважає спільність права та обовязку. В дійсности, обєднуюче діланнє держави йде дальше, як зазначує Чєллєн. Свідомо й несвідомо держава намагається довести своє населеннє до того, щоби воно стало повною спільнотою. Особливо сильно ділає в сьому напрямі абсолютистична держава[1]). Признає се Чєллєн[2]), а Ґумпльович в своїй дефініції нації мав, безперечно, на думці сей обєднуючий вплив держави. Але се діланнє держави не може йти поза стисло означені межі. Крім того воно не тільки не нівечить її характеру, як механичної, примусової спілки, а власне ще підкреслює його. На тлі тенденції до витворення спільноти, тим яснійше виступає той факт, що держава нею не є.
З обставини, що держава є спілкою і в своїх історично даних постатях примусовою спілкою, слідує, що вона не має та й не може мати власних інтересів. Коли говориться про інтереси держави, то мається на думці реальні інтереси чиїсь, що виступають під фірмою інтересів держави; або уживається сеї фрази тільки образово, так, якби говорилося пр. про інтерес будівлі в тому значінню, щоб її покривля була ціла, щоб не підмивала її вода і т. д. В дійсности центром інтересу може бути тільки або жива одиниця-людина, або понадодинична, гуртова єдність-спільнота. Як кожду людську спілку, так і державу покликав до життя людський інтерес і йому вона служить. В першу чергу се був інтерес завойовника-племени чи пануючого роду, далі інтерес кождочасно пануючої кляси чи верстви народу. В міру взаємин поміж силами складових частин державної суспільности приходять до деякої міри до слова також інтереси непануючих кляс шляхом частинних здобутків, компромісів і т. д., далі поодинокі поневолені кляси приходять до власти в державі на місце або поруч з клясами, що панували раніше: все те приводить до зміни інтересів яким служить держава. Теоретичним висловом сих змін є течії та напрями учення про “ціль держави“. Поставлене так перед двома тисячами літ се питаннє становить по нинішній день осередок науки про державу — а що “ціль держави“ се тільки инший вислів на означеннє “інтересів, яким держава повинна служити“, то боротьба сих інтересів відбивається виразно на способах якими розвязується поставлене питаннє. “Цілі держави“ означається раз широко (освічений абсолютизм), то звужується їх (манчестерське ученнє), то вбачається їх в моральній области, тіснійше в етичних завданнях (гелєнські державні ідеали), то на полі господарства, культури і т. д.“[3]) (модерні напрями). Замітити тут треба ось що.
