Згодом “суспільний порядок“ закріпився, фізична сила сховалася, такби мовити, за куліси, стала сповняти свою ролю в скритій формі правного ладу. Завойовані чи їх потомки сповняли свої функції в суспільности на вні добровільно. Але ся добровільність є зовсім иншого рода, як добровільність у членів спільноти. Там випливала вона з їх внутрішнього “я“ і була в згоді з ним. Тут була річ виключно тільки у зовнішньому виконанню того, що наказує “право“, без огляду на те, чи зміст правної норми стрічає внутрішнє одобреннє з боку виконуючого, чи ні. Через те Штаммлєр назвав право “нормою, яка зобовязує зовнішньо“[1]), вдоволяється згідним з нею діланнєм без огляду на внутрішнє переконаннє, чим ріжниться від норм моралі, які вимагають від людини також внутрішньої згоди, також згідного з наказами моралі почування та думання. Сей механичний, зовнішній характер, в якому добачує Штаммлєр характеристику права, се безперечно характеристична ціха і права і розвитої держави. Вона по своїй сути механізм, “зовнішний звязок“ народа, спілка, а не спільнота.
2. Ціль держави. Теорія намагалася ріжними способами скрити сей характер держави, приписуючи її власну “душу“, ціли, власні інтереси, тотожними з інтересами населюючого її народа. Сі спроби вяжуться безпосередньо або посередньо з інтересами, які заступає держава як власні, а які в дійсности є інтересами суспільно та політично пануючих кол. В основі сих теорій лежить змаганнє пануючих підставити фікційні інтереси держави на місце власних своїх інтересів, суперечних з інтересами поневолених частин державної суспільности і закрити сам факт істнування в державі сеї суперечности інтересів. Таким способом, окружним шляхом твориться вигідну фікцію солидарности інтересів усіх кол суспільства, отже інтересів пануючих та поневолених, обєднаних в спільному “державному“ інтересі. Не можна недобачити, що держава справді викликує згодом деяку одноманітність, спільність інтересів своїх членів. “Коли стоїться щодня на томусамому чердаці, під тимже отаманом та в одній небеспеці, тоді сильний взаїмний звязок стає рівно природним як потрібним. Особливо дві области діяльности держави причиняються до зєднання та збратання людей її членів: правний та судовий порядок в мирі та солідарна відповідальність у війні. Через те держава мусить викликати свого рода внутрішню єдність народа, звязок якого є зовнішнім. Привязуючи до себе державних горожан, вона звязує їх поміж собою“[2]). Сю солідар
