ваннє, все те ділає “орґанічно“, шляхом через психичні центри одиниць членів спільноти, а не тільки механично і зовнішньо. Спільнота є все суспільством “вольним“ в тому значінню, що її істнуваннє відповідає волі її членів. Отож суспільно-політична орґанізація, яка обняла собою людські гурти також помимо і проти їхньої волі, перестала бути спільнотою. Людська думка не скоро привикла уважати так побільшене суспільство суспільною цілістю. Вона довго ще розуміла тільки спільноту як субєктивну цілість, яка обіймала собою частини, що були прилучені до неї насильно, механично. В дійсности, виникла вже була нова форма суспільної орґанізації, відмінна від первісної спільноти, але номенклятура лишилася давня, яка не відповідала сій зміні: civis romanus остає назвою горожанина держави, хоч вона давно перестала бути первісною спільнотою, обмеженою племінно і територіяльно. Гірке виказав, на основі величезного фактичного матеріялу, як дуже поволі та з яким трудом Германський світ визволювався від старої, примітивної концепції, для якої “universitas“ була тотожна з “universi“; як важко приходилося йому конструувати нове поняттє нової, “universitas“, яка не однодушною ухвалою “всіх“ творила свою волю, але за яку творила її більшість чи означені компетентні /98/ орґани[1]). Ся еволюція відповідала і була виразом механізації суспільного життя, його розвою від вихідної точки первісної спільноти, в якій не було протиставленнє одиниці й загалу, бо одиниця істнувала тільки як частина загалу, а загал зливався з усіма одиницями в одну субєктивну цілість[2]).
Факт завойовання нищив ґрупу як спільноту. Хоч не признавала сього ідеольоґія, одначе постійно підлеглі побідному племени людські гурти становили фактично разом з ним одну суспільну цілість. Але се нового типу суспільство не було вже спільнотою[3]). Воно удержувалося як цілість не самою тільки волею своїх членів, не сим гоном центріпетальним, який удержує спільноту. Підбиті гурти — однаково, в якій формі були вони підчинені, як обовязані до воєнної підмоги “народи“, чи як раби — невільники — удержувала в суспільстві не власна їх, а чужа, накинена їм зовнішньо воля. Вони мусіли коритися їй без огляду на те, чи бажали сього чи ні, чи одобрювали її внутрішньо чи ні. Зразу була, безперечно, безпосередня фізична сила, що загрожувала неслухняним, тим чинником, що удержував “суспільство“.
- ↑ O. Gierke, “Das deutsche Genossenschaftsrecht“, Bd. I. II. III.
- ↑ Köhler, “Staat und Recht“ (“Handbuch der Politik“, I. 1912), стор. 121 і слід. — Stein, “Anfänge der menschlichen Kultur“, стор. 130 і слід.
- ↑ Карл Кавтський, “Визволеннє націй“ (укр. переклад М. Барана), 1908, стор. 17 і слід. Розуміннэ первісної демократії у К. покривається з поняттєм спільноти.
