теорії, по якій завойованнє одиноке жерело, з якого походить держава[1]). Він викликав проти себе власне сею теорією дуже сильну опозицію; його теорія перевертала не тільки всі “лєґітимістичні“ учення та оправдування держави, але визивала всі взагалі ідеалістичні теорії та юристичні пояснювання початків держави. Як арґументи проти теорії завойовання підношено м. и. конкретні історичні факти, наводжено приміри, де поодинокі держави виникали не шляхом завойовання, але иншими способами: шляхом поділу, договору та ріжних правних актів. Отож ся опозиція не в силі захитати переконуючої сили поставленої Ґумпльовичом тези. Її історичні арґументи не звертаються проти неї. Вони доказують тільки, що їхні автори не розуміють теорії, яку поборюють.
Коли говориться про початки держави, то не мається на увазі початок якоїнебудь конкретної держави. Розуміється початок держави взагалі, як суспільної установи, як форми людського співжиття. Коли ся форма раз зродилася, коли вона вже істнувала, коли на означених областях стала не тільки нормальним явищем, але явищем, яке не допускало виїмків, так що життє поза державою стало неможливим — тоді, розуміється, ріжні людські громади могли ріжними способами, добровільно або під примусом, орґанізувати поодинокі держави. Але народини сих поодиноких держав не пояснюють, як виникла держава “первісно“, яким способом та чому зродилася вона в світі людських суспільностей. Се власне питаннє розвязує теорія про завойованнє, як початок держави.
В сформулованню, яке дав їй Ґумпльович, ся теорія не є повна. Вона приймає завойованнє як факт, що не потребує дальшого пояснення, який являється, такби мовити, як “Deus ex machina“ в певному періоді історії. В дійсности, завойованнє мало практичне значіннє тільки на тлі означеної, вже розвиненої господарської системи, коли відносини продукції були вже такі, що замісць винищити побіджене вороже племя, краще було “завоювати“ його і забезпечити собі, таким робом, постійну, тревалу користь з побіди. Та без огляду на його близче поясненнє, факт завойовання треба признати переломовим в розвою форм політичної орґанізації, а зокрема держави.
Яке мусіло бути значіннє свого факту для характеру держави як спільноти?
Істота спільноти лежить в тому, що вона держиться з нутра, стихійною волею своїх членів. Якеб не було жерело сеї волі, почуттє кровного звязку, авторітет людей чи якої надособової сили, що поглочує волю одиниці, культ предків чи якенебудь реліґійне почу
- ↑ Gumplowicz, “Der Rassenkampf“, 2. Aufl. 1909.
