лометер. Терен нам дописував, бо був гористий і густо порослий кущами.
Село Орьове розстелилось у долині, понад річкою. Між горіючими хатами бігали мов скажені ворожі вояки. Іх було біля пятсот. Час від часу лунав вистріл з кріса, або розрив гранати. Вздовж дороги стояли вози.
Прийшло до сутички…
На побоєвищі осталися два вози з побитими кіньми та пограбованим стжельцами майном селян.
Між іншими були постріляні дві свині, що їх власник подарував нам.
На одному возі було багато амуніції.
По відступі банди село злилося в одне полумя. Гасити було важко, бо село було дуже густо забудоване.
На місці бою лишився лише один польський поручник, всіх ранених і вбитих позабирали на вози.
По нашому боці було чотирьох вбитих і шість ранених. Крім того з місцевих в селі було чотирьох вбитих і двох ранених.
Ми поділилися на три групи. Одні були розставлені на стійках сторожити перед можливим поворотом ворогів, другі заопікувались раненими і вбитими, треті приступили до гашення вогню.
В школі зроблено тимчасову лічницю і там знесли всіх ранених. Мім ними була теж одна жінка. Нашого лікаря ще не було. Зголосився якийсь поляк, що перебував в в місцевого священика. Вправді зі страхом, але дбайливо поперевязував рани. Наших чотирьох вбитих, (один селянин з Ямельни-
