хутко прийшла до себе, одначе не хотіла ані хвилини довше зоставатись у місті. Ми швидко приготовили конечні речі, і як тільки приїхала моя фіра, виїхали з міста, і щасливо добились додому.
12. вересня.
Польське військо відступає, цілі ватаги проходять гостинцем, за ними появилися арештовані та інтерновані українці інтелігенти й селяни, що їх вела вязнична сторожа. Це вязні з дрогобицької вязниці. В селі задержалися.
Коли наші селяни пізнали українців, кинулись виносити і роздавати їм харчі. Але, що не дали нічого вязничній сторожі, ті позривалися люті і погнали нещасних далі. — Куди, невідомо.
Тимчасом німці наближалися, польське військо переходило вже румунські й угорські кордони. Але поліція була ще на своїх місцях і арештувала кого тільки далося. В селах появилися „стжельци” і „оброна народова” з недобитками польської армії. Із села Конюхова забрали Левка Лисенка й повезли його з собою на угорський кордон. Подорозі його звірськи скатували та в Скольому добили.
Вісті про страхіття, що його втікаючі ляхи сіють по дорозі, куди втікають, летом птиці розходилися по селах і ширили жах і тривогу. Така ляцька банда, добривши в деяке наше село, заставала в ньому лише старців і жінок з маленькими дітьми. Тоді
