74
Т. 2. Ч. 2.
ВОЛЯ
Ц. ком. У. П. С. Р.): „Брехнею і неправдою 6 місяців тому назад запанували большевики на Україні. Вони обіцяли все, а замість того принесли неволю, спалені села, море крови. Большевики довели до того, що на Україну йде Денікін, а з ним разом вертають пани, що відбирають у селян землю і все збіжжа, а робітникам урізують права, збільшують робітничий час. Наше селянство бється вже з Денікіним. Україна мусить бути вільна і незалежна“. З промови Петрушевича: „Я певний того, що ми переможемо ворогів і здобудемо назад Галичину“. Отаман С. Петлюра в своїй промові закликує всїх до спільної боротьби за визволення рідного краю від одвічних ворогів. Він зазначає рішаючу історичну вагу сучасного моменту і звертається до тих, хто сіє розбрат серед війська зі словами: „Нехай сіють вітер зрадники народної справи, вони пожнуть бурю, і ця буря вже несеться з широків ланів України. Перше наше завдання: геть чужинців з рідного краю. Доволі сантіментів. Ми будемо рішучо і безпощадно боротися з гадами, сіючими розбрат. Ми повинні забути весь розбрат, йти разом до здійснення народнього ідеалу. Наш шлях зараз на Київ і до Чорного моря. Вас, брати, ми чекали 2 роки і сподіваємося, що в спільній боротьбі ми дійдемо до бажаної мети, щоб кров наших козаків не пропала даром“. (Від вл. кор.).
Повстання на Україні проти большевиків.
В останні часи все більше і більше українських повстанців приєднується до регулярної Української Армії отамана Петлюри. Повстанці мають правильну військову орґанізацію, так що включення повстанських відділів в регулярні війська лише невелика формальність. Приєднуються не тільки ті, кого встрічають регулярні війська при свому посуванню вперед, — більша частина відділів йде з далека. Дорога для них не дуже тяжка, бо ворог, як і за часів німецької Гетьманщини, тероризований і завше ухиляється від сутичок з ними. З партійних елементів активну і керуючу ролю граючь члени у. с.-р. і у. с.-д. (незалежники) та селянська спілка: ватажків головним чином дають с.-р. (Від. вл. кр.)
Дійсне об’єднання України.
„Стрілець“ пише: „коли область Наддніпрянщини буде звільнена від ворогів і українська держава стане твердо — приходить черга на Галичину. Треба задержати вкупі галицьку армію. Тому нехай кожний жовнір тямить, що борючись з большевиками бється і за Галичину. Ідучи на схід, йде рівночасно на захід. Наша дорога на Львів іде через Київ“.
В тилу Денікіна.
Від одної особи, яка стоїть близько до російських правоесеровських кол довідались ми про слідуюче: Серед елєментів, які зараз обєднує Денікін, позитивно-активним можна вважати лише уцілівших представників російського офіцерства, программу якого вульгарно можна виразити двома словами: денщік-погони. Всіх инших потрібно розділити на дві категорії: перша — це примусові адепти боротьби проти большевиків, друга — це свідомі противники большевизму, люде, які дійсно могли б досягнути знищення його, але вони не мають всі разом якої буть позітивної мети і, як тільки зачіплюються їхні власні інтереси, вони перші дають дезертирів і перебіжчиків. Це особливо відноситься до кубанських козаків і кавказьких горців. Зараз справа стоїть так, що кубанців і горців всіма засобами приходиться стримувати в їх „тоскє по родінє“. До речі сказати, що репресії відносно їх вживаються дуже рідко з причин чисто — тактичних. По мірі того, як лінія фронту відходить все дальше і дальше, натурально зменшується почуття потреби боротьби проти большевиків. В листах з дому все частійше мати і діти кличуть до хати синів і батьків, загрози небезпекою нема, виринають все дрібнійші приватні потреби; чим далі уходять місцеві мешканці — тим більше роспускають свої апетіти емігранти з Большевистії. Наслідком цього є те, що Кубань і гірські племена мають великі армії „дезертирів“, які поставили собі метою звільнитися від денікінського ярма і майже мріють про самостійність. Кубань, наприклад, не приймає випущених Денікіним поштових марок з надписом „Россія“ і не визнає утвореного їм же сенату, який має ту саму компетенцію, що і при цараті, і складається з старих царських сенаторів. Видносини до того напружилися, що донські кадетські часописи просто гвалтують щоби добитися розгону Кубанської Ради і заміни її через генерала Шкуро. Як це станеться, ні одного Кубанця ніякими силами не можна буде удержати на фронті. Про смерть М. Ряболова на позіції ще докладно не знають, в тилу ж „дезертіри“ кубаньскі почали після смерті Рябовола активні
