нього ясно, що відомості ті подані людьми, які в таборах не були. Так напр етапний табор на передмісті Вавшави „Повонзкі" перенесений там під Каліш. В дійсности з-під Каліша, з табору Щипюрно ще в травні наших людей вивезено до Щалкова і там залишилися були лиш самі Німці; ґрупа д. Скорописа в Мокотові ніколи не була і з неї побито лише трьох зловлених втікачів у Щипюрні. Рівно-ж не може бути правдою те, що у „відпоручника м-ва продовольчих справ" Юрія Шелеста могли Поляки сконфіскувати 200.000 карб., бо д. Шелест був у п. Скорописа 13.-ІІ. і пропонував взяти у нього. Шелеста, 30—40 тисяч скарбових грошей. На це п. комісар дав йому наказ зараз же здати всі гроші до каси комісаріату, яка була у д. Донця; а д. Донець, як і Шелест були заарештовані десь аж в марті місяці.
З огляду на дану д. Скорописом підписку ми не могли-б дати і зараз ніяких відомостей про берестейські події, як би редакція наша не мала докладного звідомлення д. Кроля, який на жаль не подав своєї адреси. Через те ми, не знаючи хто є Кроль, доси не вважали можливим опублікувати ці відомости.
Д. Скоропис, ознайомившись з рукописом, ствердив, що подані в нім факти згідні з дійсністю і що сам д. Кроль є урядовець кримінальної поліції в Бересті, заарештований одночасно з д. Скорописом і що він в м. квітні дійсно щасливо утік з Щипюрнського табору.
Подаємо тут в скороченню звідомлення д. Кроля „26го січня 1919 р.п. краєвий комісар від'їхав з докладом до Директорії і Ради Міністрів, заповівши, що повернеться до Берестя за чотири, найдалі за пять день. Та не міг вернутися в приобіцяний час через те, що в Київі він вже не застав Ради Міністрів і мусів був доганяти її у Віниці.
Через те 1го лютою на загальних зборах урядовців краєвого й повітового комісаріатів ухвалили ми евакуватися і звернутися за потрібними для того ваґонами до Німців. Але ранком 2.-ІІ. передана була нам телефоноґрама п. комісара з Голоб, що він вертає, і тим евакуація була припинена. З.-ІЇ. п. комісар зарядив збори урядовців і заявив нам, що він вимагає від нас виповнення наших обовязків супроти народу і держави і тепер, коли край, в якому ми покликані були урядувати, має зайняти вороже нам польське військо. Він вказав на ту злочинну політику царського уряду, яка примусовою евакуацією всіх шкіл, урядів, монастирів, священників та навіть значної частини українських селян утворила на Холмщині та Підляшу ґрунт для позірної переваги польського елементу. Без підтримки рідної інтеліґенції темний селянин попав цілковито в руки німецької солдатчини, яка повела тут таку рабівничу господарку, як в жаднім пишім окупованім краю. Селянин був зовсім безпомічний проти військової влади, мови якої він не знав, яка для порозуміння з ним мала або познанських польсько-шовіністичних німецьких жовнірів, або економічно ворожих селянинові місцевих жидів та панів-Поляків . . .
Свою бесіду п. комісар закінчив наказом:
1. Ніхто не сьміє покидати своєї посади, в противнім разі тратить право на свою пенсію: всі уряди функціонують нормально і по відході німецької залоги оскільки Поляки не закриють їх силою.
2. З огляду на те, що п. комісар вияснив у штабі от. Оскілка, що ніякої військової залоги наразі до Берестя прислано не буде, то по поліції віддається наказ — ні в якому разі невступати в конфлікти з польскими жовнірами і на жадання командантів польських відділів здавати під росписку зброю.
