з нами аж доти, поки п. комісар не усовістив команданта відправити за його власною, як і д. Малика, матеріальною відповідальністю до шпиталю! Тиф, віспа і всякі инші хвороби гуляють по холодних бараках табору. Дров не дають і ми крадькома розбирали на паливо ті самі бараки, в яких жили, щоб не замерзнути в ночі. Варта тільки те й робить, що „для постраху" стріляє, не дуже звертаючи увагу на те, куди саме попаде куля, та дуже старанно робить труси, конфіскуючи все нові й нові річі полонених, так що незадовго всі ходитимуть голі й босі. За одібрані чоботи не всі навіть дістають старі розбиті деревляники! Биття нагайками, прикладами „полонених“, яких ганяють на роботи — це норма: нелюдських зьвірств допускаються над зловленими утікачами. А треба знати, що десять десятих цих „польських полонених“ — це так само як і ми забрані з хат богу-духа винні селяне, учителі наших шкіл на Холмщині та Підляшу і переловлені в дорозі полонені-утікачі з Совдепії, які повертали до Галичини, з Німеччини, що повертали на Україну; є цілий транспорт, виправлений Французами зі Скутарі до Галичини! . . .
На жаль п. комісар, який легко міг би був давно утікти з табору, бо там всіх і все можна купити, не робить цього, виставляючи єдине той мотив, що Поляки його втечу могли-б використати політично, заявивши, що він утік, боючися стати перед польським судом за свої злочини.“
До цього справоздання д. Кроля, датованого 3 мая 1919 п. Скоропис-Йолтуховський вважав можливим додати лиш фактичний перебіг справи його визволення.
„З уcтупленням Ґожеховського мартівська постанова про наше звільнення була прислана 2. У. каліському повітовому комісарові. 15,-V. останній відправив її назад до Варшави, жадаючи поіменного перечислення „27 урядовців ґубернатора Скорописа", яких він має звільнити з Щишорнського табору. Тим часом словянська частина цього табору ліквідувалася і полонених вивозили в Слупський повіт до Щалкова. На просьбу моєї дружини міністр внутр. справ п. Войцеховський прислав 27.-V. телєґрафічний наказ каліському комісарові не вивозити мене з урядовцями і звільнити в Калішу. Про те 29. V. мене таки одправлено до Щалкова! І лиш 28.-VI. під натиском з Варшави звільнено мене, а заарештовані разом зі мною урядовці, як маю оце звістку і 15.-VIII. все ще сиділи в таборі, бо папери, які каліський комісар „вислав 25.-VI." до слупського комісара, очевидно ніяк дійти не можуть.
На мою заяву 28.-VI., що звільненню зі мною згідно одержаній телєґрамі підлягають такі й такі інтерновані урядовці, командант табору відповів: „Вибачайте, я вам, розуміється, вірю, що власне ці полонені—бо у мене табор військово-полонених і ніяких інтернованих немає!—були взяті разом з вами. Бачте телєґрама: „звільнити ґубернатора Скорописа-Иолтуховського" — я й звільняю вас. Звільню кожного, про кого тільки достану офіціяльний поіменний наказ. Але ви у мене тут не ґубернатор, а лише полонений і ваша заява про инших полонених урядово мною не може бути принята.“
