аристократія і буржуазія після уступлення большевиків, русифікаторську політику яких вона на Україні підпірала, тепер звертає свої очі в бік Денікіна, щоби він її рятував перед демократичним українством.
Це прекрасно розуміє; українська трудова інтелігенція. У пануючих народів так феодальна аристократія, як і буржуазія не противиться самій національно-державній ідеї, сподіваючись, що їй удасться влити в національну державність свій соціяльно-політичний зміст. І тому там, де істнує національна буржуазія і аристократія, приходить до так зв. коаліційних кабінетів, що тільки утруднює і тормозить роботу соціялістів. На Україні коаліційний кабінет в європейськім розумінню слова не має реальних підстав для істнування, бо теріторіяльно-українська буржуазія і аристократія ворожа українській державній ідеї, поклоняючись або перед польським оліґархізмом або перед московським автократізмом.
Також не можливо, щоби на Україні міг бути парлямент в європейськім розумінню того слова. Декларація Директорії, після вступлення її військ до Київа в грудні м. р., установляє цілком нові прінціпи демократичної державности. Вона стверджує, що чужоземна і зденаціоналізована буржуазія й аристократія є ворогом українського народа, і дає право на репрезентацію тільки представникам трудового народа, т. є. селянства, робітництва й трудової інтелігенції. Представники буржуазії і аристократії повинні бути позбавлені політичних прав, бо як би їх допустити до українського парламенту, то вони б звернули цілу свою діяльність в тім напрямі, щоби позбавити політичних прав цілий український народ. Позбавлення політичних прав української теріторіяльної буржуазії і аристократії не є отже актом насилля, несправедливости, навіть не актом пімсти за злочини, які поповнили ці кляси на українськім народі, а радше є актом національної самооборони перед чужинецькою неволею.
Коли з’аналізувати прінціпи, на яких спірається згадана декларація Директорії, то дасться сконстатувати, що ця декларація являється новим словом, досі ніким не сказаним, в державнім праві.
Большевицькі і буржуазні державники дивляться на державу як на предмет насильної експльоатації. Большевики кажуть, що досї державу експльоатувала буржуазія, від тепер повинен її експльоатувати пролетаріат, до того переважно фабричний. Коли дійсно держава є нічим иншим, як предметом насильної експльоатації, а державна влада — її знаряддям, то диктатура пролетаріату має своє оправдання. Колиж на державу дивитись так, як дивиться декларація Директорії, т. є. як на спілку працюючих з метою експльоатації природніх багацтв країни, то для диктатури пролетаріату не має місця, а є місце для співробітницва всіх працюючих.
Диктатура пролетаріату так само як і всякі „коаліції“ загострюють тільки боротьбу класів, бо вони зберігають класові привілєґії, в першим випадку класову привілєґію фабричною пролетаріату, в дру
