свята-святих його найтайнійших почувань, які він уважає негідними, малими перед лицем імпонуючої йому гладкої цивілізації.
Коли йде мова про народ, то розуміється, що народом не є та вулична юрба-чернь „яка ніколи не творить і ніколи не співає, а тільки кричить і заглушує“ — як каже Гердер. — Народ, це тисячі - міліони одиниць, яких лучить - звязує нитка однакових почувань, а які в цілому творять колектив психе, повний етичних і естетичних цінностей.
Під тим кутом треба розглядати і Генетичний процес творення пісні. Безумовно, народню пісню творить десь - якийсь незнайомий автор, — вона є отже плодом творчої фантазії одиниці. Одиниця та є одначе нічим иншим, як частиною колективної народньої, психе і, творячи пісню, надає вже їй характер цілости. Цей народній творець вживає того, що є зжите з тим народом, він підходить під круг понять і послуговується засобами поетичної і музичної техніки, питомими цьому народові. Пісня ця йде відтак в народ; вона переходить з уст до уст, її вигладжують, відкидають з неї те, що не відповідає духові цього народу або являється сміливим екстравагантом, і в такій народній обробці вона стає власністю всіх. З цього процесу кристалізації видно ясно, що пісню творить в дійсности весь народ. Він витискає на ній печать свойого духа-генія і як дорогоцінну перлинку вкладає її в скарбницю своїх і загальнолюдських культурних цінностей.
Дуже помиляються одначе ті, що під впливом ідей народолюбства хочуть і в музичному відношенню бачити в тім простім народі якийсь відірваний фантом, без звязку з загальним виром життя, якийсь святий ідеал, якийсь предмет безкритичного балвохвальства. Коли придивитись ближче до ґенези й історії народньої пісні, то стане ясно, що народня пісня не така то вже елементарно-оригінальна, як думають примітивісти. Вони звичайно голосять, що народня пісня, — це щось так свіже, ґеніальне, без хиб, мов деревце, що росте з землі; — забувають одначе або не хочуть бачити, що деревце живиться ріжними соками, підлягає ріжним впливам, зміняє часто свою форму, а коли защеплять иншу галузку, то затрачує навіть свій природній характер.
Народня пісня є перш за все незвичайно еклектична. Народ не пропустить ні одного випадку, щоб для своєї пісні не використати якоїсь готової мельодії, мотиву, напіву, — коли йому залежить більш на змісті, як на напіві. Це можна бачити головно в ліричних піснях, де предметом є по найбільшій части любов, зрада, розлука і т. д., — а де сама мельодія не грає у народнього творця домінуючої ролі. В тій областе можна навести багацько пісень, що співаються на один і той сам напів, або в мотивах, темах і т. д. виказують великі подібносте, — до того корня можна врешті підвести і наші коломийки, як яркий, впадаючий в очі, хоча й однобокий троха приклад. На цьому психольогічному підкладі виростає теж і явище ассоціяції. Коли народній творець не має готового напіву, то в уяві його виринають ті обставини, які товаришили даному сюжетові напр. церква, танець, представлення, вечерниці і т. д. і ці прослухані колись мотиви несві
