рити попереднє твердження, про енгармонічне коло і сказати: не тільки внутрі народа відбувається вічний музичний круговорот впливів народньої творчости на штучну музику і навпаки, але й між народами йде безнастанний процес виміни культурних цінностей, — йде процес взаїмних впливів музичних культур.
Ці міркування висвітлюють нам ґенетичний процес творення пісні а разом з тим дають і основи для оцінки її вартости.
І коли Глинка і Лисенко говорили: „Музику утворює сам народ, а ми, композітори, її тільки аранжируємо“ — то, взявши на увагу те, що й композітор — це частина душі народа — я скажу: людство утворює музику, а народ її аранжирує. Музика — цеж мова душі людства, але мова ця — крім музичних — набирає безпосердніх етичних і естетичних вартостей тільки тоді, коли стає народньою. А тут не важний вже сам матеріял, мельодія і т. д., але важне те, як народ цей матеріял — скажу загально — аранжирує, як перетворює його в своїй творчій душі, як перероблює цю мельодію по свойому, яку надає ритміку, структуру, який вкладає зміст, — щоби з теї пісні била живим ключем душа цього народу. І з цього погляду народня пісня має неоцінену вартість, бо в ній перш за все міститься правда — як каже проф. Неєдлі — та музична правда, яка говорить до душі, яка обогачує, — та природня правда, яка ярко освітлює всі зверхні і внутрішні сторони життя цього народу, дозволяє заглянути в глиб його душі і відчувати.
Народня пісня, крім своії внутрішньої естетичної вартости, має й те значіння, що зберігає естетичні цінности народу. Творчий геній народу, який виявляється в народній пісні, є тим стимулом, що параліжує чужі шкідливі впливи; він являється тим вогнем поглощаючим, що палить-нищить всякі наноси, які обезформлюють психе цього народу і можуть привести до викривлення його природніх духових богацтв . . .
Народня пісня — це врешті скарбниця невичерпаних етичних цінностей і як така являється вона великим виховуючим чинником в першій мірі свойого народу, а дальше і всього людства. . . Згадаймо історію українського народу, яка може найкраще ілюструє силу народньої пісні у всіх проявах життя. Народ в пісні знаходив успокоєння, розбурханого почуття, радість надії, підтримку духа, клич боротьби. Вона зберігала самобутність, народність і, як чинник духового зросту й розвитку, стала тим самим закладним каменем відродження, а врешті й визволення українського народу.
Льогічний висновок вище сказаного: народня пісня це алмаз, це дорогоцінний криштал природи, який скоплює в собі всі нерви, всі проміні життя народу. І коли ці проміні пройдуть крізь призму творчої душі композітора, коли він потрафить уловити той внутрішній зміст-нерв і видобути те специфічно оригінальне, що робить пісню народньою, тоді пісня така, — твір, може бути більш народня, як „народня“ (людова), бо вона є синтезом його музичного генія і творчої душі народа. Це не парадокс, але вилив
