у попередні часи ? При ближчім спостереженню виявляється, що вона на підставі цілого комплексу соціальних умов, які звичайно являються необхідним наслідком розвитку людства, переходить власникам всяких машин, знарядь і взагалі всяких богацтв і переважно, як відсоток на капітал. Капітал, продукт праці людини, знаряддя, для дальшої праці, піднявся до того, що став кермувати людиною.
Хоч в дійсности капітал має стільки-ж сили, як і деревяний фетіш, якому поклоняються бусурмени. Єдиним творчим чинником як була так і лишилась праця, продуктивність якої, завдяки вжитку капіталу і поділу функцій між людьми, ще крім того надзвичайно зросла. Причина-ж панування капіталу лежить не в ньому самому, а в тих соціальних явищах, в тім ступні культурно економичного розвитку, який переживає людство. Одержуючи заробітну платню, робітник очевидно одержує не все, що він приробив: надвартість його праці, тоб то ріжниця між приробленим і тим, що необхідно для задоволення життьових потреб робітника, переходить другим колам людности, які дістають кожен свою пайку не пропорціонально їх заслугам, а також на підставі неумолимнх істнуючих соціальних умов. Це і є властиво класова експлоатація.
Національна експлоатація в капіталістичнім господарстві дається також легко спостерігти. Пануюча нація привласнює в той чи инший спосіб природні богацтва країни експлоатованої і, таким чином, така значна галузь доходу певної нації, як земельна рента, переходить до нації завойовниці. Україна з польським поміщицтвом на Правобережью і в Галичині га з московським на Лівобережью може служитььідеальним прикладом. Нація, позбавлена такої великої части доходу, як земельна рента, не може буйно розвиватись; матеріальна та духовна культура її завжде буде анемічною і кволою. Становище згіршується ще тим, що цей дохід попадає до рук ворожої нації, яка його вживає не тілько для розвитку своєї культури, але й для пригнічення чужої. Така втрата остільки ясна в капіталістичнім господарстві, що не викликає ніяких сумнівів.
Другим способом національної експльоатації являється опанування тими прибутками на капітал, що повстають на теріторії даної нації. Другими словами це буде присвоєння надвартости праці даної нації при допомозі капіталу. Явище це також не трудно спостерігти. Нація експльоататор шляхом концесій, чи утворення сприяючих умов засновує або кредитує на теріторії опанованої нації по більшости торговельні, а часто промислові підприємства. З огляду на те, що поневолення націй фактично було і є упадком її пануючих культурних кляс, така „індустріалізація“ переводиться дуже легко без всякої участи і опору національної буржуазії. Коли місцева буржуазія і взагалі верхні кляси і беруть участь в доходах цих підприємств, то вони або чужі місцевій нації (наприклад у нас Жиди), або їм це вдалося шляхом прилучення до чужої нації (наше ополячення і русіфікація). Тоді як заграбований земельної ренти чужої нації вдається майже виключно шляхом завойованая, присвоєння надвартости праці під видом відсотку на капітал, дається перевести в державах, які ще зберігають свою сувереність. Туреччина і Московщина були навіть великими державами, а народи їх все таки виплачували велику данину англійським, французьким та німецьким капіталістам. Коли нація не позбавлена земельної ренти, як це було з Поляками та Москалями, то така експлоатація їхньому розвитку знатно не шкодить; з часом їм удається поволі націоналізувати чужі капітали, тоб то зробити їх прнналежними своїм громадянам. Коли ж експлоагована нація позбавлена ще при тому й земельної ренти, як це було наприклад з нашим народом або з Ір
