ляндцями і з усіх галузів доходу одержує тілько заробітну платню, то національне життя й культура її переживає повну руїну.
Капіталістичній експльоатації можуть підпадати і суверенні нації. Згідно трьом родам капіталу: позичковото, торговельного і промислового можна розріжнити і три способи визискування. Країна при імпорті позичкового капіталу тратить ще порівнюючи не дуже багато. Залежність її од нації кредитора найменша. Імпорт позичкового капіталу виявляється в реалізації позик потребуючої грошей держави як такої, а також її приватних підприємств на ринку держави кредитора. Позаяк економичний звязок між такими державами дуже малий, а політичні обставини часто міняються, то держава кредитор часто стає залежною від держави довжника. Під нинішню хвилю наприклад дуже легко сказать, хто кому більше потрібний, чи Московщина Франції чи Франція Московщині.
При імпорті торговельного капіталу держава кредітор не стїлько виграє тим, що забірає у експльоатованої частини таку значну частину доходу, як торговельний прибуток, скілько самим фактом міньби, бо при цьому вона дає невелику кількість високо кваліфікованої праці за дуже велику кількість праці некваліфікованої. Коли оцінювати експорт і імпорт на гроші, то держава експльоататор завжде ніби програє, бо вивозить краму на більшу суму, ніж ввозить. Коли ж оцінювати вартість ввезеного і вивезеного краму не грішми, а скажемо, такою одиницею, як день праці середнього робітника, то стане ясно, що експльоатуючі нації одержують багато більше, ніж дають. Так наприклад, коли оцінювати на гроші, то Анґлія перед війною що року вивозила краму у свої кольонії і другі країни на два з лишком міліарди повноцінних рублів більше ніж привозила до себе. При такій явній втраті, здавалося було б краще одмовитись від колоній і не шукать нових ринків, а тим часом одною з найголовніщих причим останньої війни було змагання за нові ринки для збуту.
Імпорт промислового капіталу дається перевести з більшими труднощами Позаяк тут необхідна витрата великих капіталів на будинки та машини, витрата, яка повертається тілько протягом десятків літ, для експортьора необхідна певність, що істнуючий стан скоро не зміниться. Через те експортуюча держава мусить бути звязана з державою імпортьором крім економичних також і політичними інтересами (союз), або експортуюча держава дуже міцно прибрала до рук свого контрагента, напр. Анґлія в Египті, або Московщина на Україні. Імпорт промислового капіталу не є такий шкодливий для слабої нації, як капіталу торговельного. Крім збільшення матеріяльних богацтв од урядження будинків, машин і т. д., в краіну все таки привозяться й ріжні знаття, і цим дається спромога згодом орґанізувати промисловість власними силами.
Тепер прослідкуємо, як виглядала б національна експльоатація в соціалістичнім господарстві. До цього часу при імпорті позичкового капіталу державі кредітору переходила надвартість праці громадян держави довжника під видом відсотка на капітал. Відсоток на капітал являється доходом нетрудовим, і як такий, мусить зникнути. Уявім собі дві держави, які у внутрішнім життю перевели соціалістичні реформи. Всі знаряддя виробництва, не належачи нікому, служать до послуг працюючих: хто працює той має, хто не працює, той лишається без засобів до життя, бо других джерел доходу, крім праці і державного опікування, нема. Держави стоять на ріжних ступінях економичного розвитку: одна має надвишку капіталів, друга іх потрібує. Звичайно, що тут соціалізація перевести не дасться, і ті держави, що
