набирають глубокого змислу, коли причини всесвітних війн будемо глибше шукати, чим в національних, суспільних, династичних чи політичних противенствах. Бо окрім вичислених входять ще инші причини в гру, це ті — часто тяжко зрозумілі причини внутрішньої природи, причини, які обіймають не поодинокі явища, а їх життєву цілість. Розглядаючи уже нині результати глубоких переворотів та перемін, приходимо що раз то більше до переконання, що в теперішних світових подіях борються два напрями — а саме ті, котрі ми зазначили: зовнішня сила — то є сума матеріяльно-технічних здобутків минувшини — і внутрішні сила — це духова констітуція одиниці — котра пробудилася до нового життя і ставить успішний* опір матеріяльній механізації одиниці і її праці.
Але дещо відбігли ми від теми! Чи не можна з цих коротких міркувань витягнути заключення, котрі були-б повні ваги для нашої суспільности?
І дійсно, можна знайти вихід із скрутого і часто безнадійного становища! Але зворот мусить наступити, зворот в орієнтації, але цим разом не політичній, але далеко глибшій: зворот одиниці до світа, що її окружа є, перебудова його духової структури. Ми жиємо в часах захиташя всіх матеріальних основ. Життя наше, звязане з ними, хитається, наповнюючи нас непевністю, часто знеохотою, і зневірою. Але найбільше дається це відчувати в політично-суспільнім життю, де можна нині що до нашої суспільности говорити прямо про „політичний песимізм“. Це явище сягає нераз так глубоко, що деякі одиниці вяжуть з політичними констеляціями гамлетівські слова: Бути або не бути... попадаючи однак притім в „гріх похибки“. Бо в парі з тим іде пасивність, знеохота, безнадійність, котра появляється в міру того, як політичний барометр паде в долину!
Цій односторонній орієнтації треба протиставити иншу, котра не рівняє матеріяльно-політичної — чи фізичної сили народа взагалі з його значінням і силою, котра може на віцворот плекає і будує внутрішні сили народа і кристалізує їх, поволі підносячи на поверхню. Отже зрозуміння значіння внутрішних сил, духовотворчих та культурних сил народа є першимкроком до осягнення вище згаданого звороту.
Але ще один великий успіх в порівнанню до зовнішних сил приносить нам внутрішня концентрація сил. Це та суверенна независимість, яку дає кожда внутрішньо-духова праця, незалежність від хитких подій теперішньости, незалежність, котра вяжеться тісно з будуччиною і узискує в цей спосіб одиноку тревалу непохитну підставу. Кожда внутрішньо-духова праця, котра є підвалиною справдішньої культури, без огляду на це, чи вона є на суспільнім, науковім, просвітнім полі — є одиноким творчим елементом, що лучить тісніше одиниці, суспільности і навіть народи у одну велику спільну працю над творенням всесвітньої культури. І з цеї вищої лучности з загально-
