вости до Дністра. Тоді всі антибольшевицькі орґанзіації виступили проти Денікіна.
На всьому терені України, головним чином на Звенигородщині, Катеринославщині, Херсонщині, Полтавщині запалали повстання, які в сильній мірі спричинилися до поражки Денікіна.
Для з'яснування, яке значіння і який характер мали ці повстання, можна привести де-які випадки.
На одній залізниці в Херсонщині повстанці зняли на протязі 35 в. полотно, рельси закопали в землю, шпали попалили. На лінії Цвітково—Христинівка на протязі одного тижня було 10 випадків розбиття потягів. В місті Звенигородка повстанцями був вирізаний цілий відділ, а з місцевого казначейства було взято 5,000.000 рублів, бувших на біжучому рахункові цього відділу. В 5-ти верстах від Білої Церкви в селі мешкав повстанчеський повітовий комісар, котрий фактично керував повітом (а не білоцерківський ісправник), про що знала військова влада і нічого не могла зробить. Рух по всіх залізницях був випадковий і хвильово припинявся, а військові ешалони ходили під захистом брон-потягів. Від командування денікінської армії було видано наказ частинами менше сотні на межі городів не виходить. Оскільки повстання і ворожий настрій селян деморалізує військо, свідчить такий випадок: в районі Вапнярки в останні часи з'єднанному військово-повстанчеському відділу здано 6 батерей в повному складі по реєстру, а командіри батерей з відповідними посвідками з'явились до Українського Командування.
На правому березі Дніпра Денікіним була висунута армія ґенерала Шілінґа з великим числом кінноти. Між цією армією і українською почались вперті бої. В половині жовтня українська армія, відповідно переґруповавшись, перейшла в контрнаступ з значним успіхом. Все ліве крило армії Шілінґа було розгромлено і відскочило на лінію Бірзула—Хощевата, українська армія здобула богато набоїв і всякого військового майна, два–три українські полки одяглись в анґлійські мундури. Але становище української армії в той час було дуже тяжке: настали холода, сльота, теплого одягу і чобіт не було, а до того ще через брак ліків страшенно поширилась епідемія тифу. В той же час праве крило армії Шілінґа мало успіх проти більшої численно галицької армії. Скоїлось це через подвійну поведінку галицького командування, котре в решті решт дійшло до того, що не виконувало навіть наказів вищого командування, скриваючи про це в своїх донесеннях. Тут вже давала себе знать денікінська аґітація, яка використала антипольські настрої галицької армії і тяжке матеріяльне становище, в якому знаходилася вся українська армія. Врешті Денікін, обіцяючи Галичинам повернуть від Польщі Галичину, довів галицьке командування до чорної зради: таємно для всіх 5-того листопаду галицьким командуванням було підписано договір, по котрому вся галицька армія переходила до розпорядимости Денікіна. Командування наддніпрянської армії було раптовно поставлено перед доконаним фактом зради, причому по
