значення, не думаючи про те, що вони неначе „ученик чарівника“ з балєту Ґетого викликують могутнього духа, якого пізніше не будуть в силі загнати. І дійсно викликані духи, пробуджені до нового життя народи, прийшли, і тепер ціла акція імперіялістів іде в тім напрямі, щоби розбурхану енерґію націй знищити, звязати увільнені їх сили.
Найсильніше проявилась ця енерґія на Сході Европи, у націй, які давніше стогнали в ярмі московського імперіялізму. Вже два роки ведеться завзята боротьба, щоби поневолені давніше, а тепер визволені народи загнати знову до тюрми, щоби їх „успокоїти.“
І проти революційного Сходу, на якому ясним полумям горить ідея соціяльної і національної справедливости, змобілізувалась всесвітня реакція, та сама реакція, котра в хвилях боїв сама революціонізувала маси. Вона не жаліла коштів на війська, на гармати, кулемети, танки і всі ті знаряддя смерти і знищення, які винайшов злобний і людоненависний ґеній людини, не жаліла навіть своїх громадян, посилаючи їх на Мурман, на Сибір, на Одесу, аби тільчи не допустити до того, щоби увільнені народи в дійсности самовизначились.
Коли врешті показалось, що ані анґлійські, ані французькі війська не мають охоти проливати кров за інтереси золотого мішка своєї буржуазії, вони підпомагали повалену революційним рухом московську буржуазію і московських земельних „зубрів,“ сподіваючись при її допомозі загасити революційний вулкан, який своїм діланням потрясав підвалини не тільки на Сході Европи, але також на цілому світі, грозючи в руїнах старого ладу погребать тих, хто до того часу „людською кровю торгував і рай у найми віддавав.“
Зявзятта була боротьба і коштувала вона багато майна і крові. Пригадаймо її етапи. Зараз після більшевицького перевороту анґлійські імперіялісти, не виповідаючи війни совєтському урядові, обсадили Арханґельськ і Мурманське побережжа. Ця окупація скінчилась фатально для анґлійських імперіялістів. Майже два роки бились з большевиками анґлійські війська в поріччу Печори і північної Двини, а результат був той, що самі анґлійські війська заразились большевицькими крайніми ідеями. Рівночасно анґлійські і французькі імперіялісти приступали до орґанізації контрреволюційних, цареславних армій. Найскорше з’орґанізувалась така армія під проводом Колчака в Сибірі. Вона істнувала вже тоді, коли ще кипіла боротьба між почвірним бльоком і Антантою, і була підпомагана американським, анґлійським і французьким капіталом. 1918. р., коли Україну зайняли Німці, вони приступили до орґанізації південної армії Калєдіна, пізніше Денікіна, як також до орґанізації всяких „союзних,“ „сєвєрних“ „сєвєро-западних“ формацій, і антантські дипльомати, не дивлячись на свою бездонну ненависть до Німців, потурали цій акції і, як пізніше показалось, навіть її одобряли. Може це комусь видаватись дивним, але всеж таки це факт, що представник Антанти, консуль Енно, не без відома її наказував німецьким військам, що окупували Україну, аби вони і надальше сповняли жандармську ролю та душили визвольний український народ. І німецькі ґенерали склонювались до
