Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 1, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/53

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


того, щоби послухати антантського наказу. Дякуючи тільки твердій позиції українського революційного селянства, Німці, які мали перейти на службу Антанти, мусіли голі і босі кинути Україну.

Одначе могутній повстанчий рух українського селянства нічого не навчив антантських імперіялістів. Вони дальше мілітарною силою старалися повалити і зліквідувати усі республіки, що повстали на Сході Европи в межах бувшої російської імперії, щоби по їх трупах дістатись до центрів большевицького руху, до Москви і Петербургу, та повалити ненависний їм уряд Леніна і Троцького.

З весною 1919 р. розпочався концентричний похід з трьох боків на Москву і Петербург. Із сходу сунулися сили Колчака, із заходу Юденіча і з полудня Денікіна. Початково успішні, ці походи кожний з осібна.кінчалися для контр-революціонерів, прихильників відбудови старої Росії, нечуваною досі катастрофою.

Кінець 1919 р. приніс нам цілковиту ліквідацію армії Юденіча і Колчака; що-ж до найсильнішої з них армії Денікіна, то її недобитки скорше уступають з України, як її здобули. Місяць грудень, місяць зімній, здавалось би не пригожий до статеґічних операцій, приніс небувалі досі стратеґічні переміни на Сході Европи. Ще недавно, в листопаді, Льойд Джордж в своїх промовах в Ґідегаль і в парляменті мав надію, що Денікін, хоч і не дійде зімою до Москви, щоби повалити большевицький уряд, всеж таки протримається на Україні принайменше до весни, щоби розпочати нову кампанію, на яку анґлійська буржуазна більшість парляменту не відмовилаб нових кредитів. Надії Льойд Джорджа, в якого політичну мудрість і далекозорість так вірили українські дипльомати галицької марки, завели. Український народ не хотів терпіти насильників і ще могутнішим повстанням, як повстання проти Скоропадського, зліквідував денікінську авантюру.

Тепер ситуація представляється так: Фінляндія, яка вигнала свойого контр-революційного ґенерала Манергайма, перестала воювати з большевиками для чужих інтересів і зайнялась своїми внутрішніми справами. Надбалтійські краї, Латвія і Естонія, позбулись контрреволюційних військ Юденіча і увійшли в безпосередні переговори з совєтським урядом Леніна.

Крайній північний захід європейського сходу починає входити в стадію ладу і порядку, бо там зникли вже реакційні елементи, які сіяли анархію, а большевики, навчені досвідом, побачили, що для рятунку здобутків революції необхідно взяти під увагу і погодитись із стемліннями народів до самовизначення.

На Сході Европи — це впрочім давно було видно — знаходилась реакція в аґонії на протязі трьох останніх революційних років. Тепер вже можна напевно сказати, що великий відлам східньо-европейської реакції, реакція царсько-московська сконала остаточно, і більше їй не воскреснути.

Одначе не можна сказати, що перемога революції вже остаточно покінчена і що тепер східньо-европейським народам можна розпочати мирну творчу роботу, перекувавши свої мечі на леміші і рала.