Головні події внутрішньої диференції цеї партії були такі:
Вже при Центральній Раді виділилися з неї т. зв. конфедералісти (під проводом лікаря Маєвського), які в той спосіб протестували проти напрямку більшости тої партії, що був тоді федералістичний. Опісля закроїлося ліве крило с.-р. під проводом Полозова.
При гетьмані зарисувалася виразно центральна течія (Микита Шаповал, міністр земельних справ за Директорії, Григоріїв, Янко, Щадилів, Лизанівський; останний Галичанин). Тоді появилося й праве крило під проводом Алекс. Мицюка (не мішати з самостійником Мацюком), міністра внутрішних справ за Директорії. Між лівими с.-р. стали провідниками Михайличенко й Чечіль, опісля Щадилів і Янко, опустивши центр. Янко був головою „Селянської Спільки“, могутньої орґанізації, яку почали ширити й у Галичині (М. Балицький і и.). При Директорії праві с.-р. злилися з центром, а ліві знов поділилися на лівих с.-р. „боротьбістів“. Останні потягли до комуністів, де опинився і Янко та мабуть більшість Центрального Комітету партії. В камінецькім періоді досить Галичан почало признаватися до с.-р., а головна управа радикальної партії вступила з ними в тісний контакт.
Тепер партія с.-р. дуже ферментує, і важко з'орієнтуватися в її дальшім розвитку.
10. Соціяльдемократи: А. Західньої України: а) галицькі. Це найменша з галицьких партій і в народі найслабша, хоч має досить інтеліґенції в своїх рядах. Причина її слабости: недостача українського пролєтаріяту в Галичині. Головні провідники її Микола Ганкевич і Семен Вітик, з молодших Лев Ганкевич і Др. Вол. Старосольський. Ця партія навіть у Львові й Бориславі не мала більших орґанізацій робітництва за собою; б) буковинські. Вони ще слабші, чим галицькі. Провідник їх народний учитель Безпалко, здається Галичанин з походження, без вищої освіти, відіграв значну роль на Великій Україні (гл. мої спомини „Рік на Великій Україні“).
Б) Наддніпрянські с.-д. (Преса донесла, що вони під впливом А. Лівицького й Безпалка, які вернули з Варшави в Камінець, виступили з У. Н. Ради, бо вона поставилася в опозицію до Петлюри. Значить — мусіли передтим бути в тій Раді й остільки недокладне згадане вище донесення „Укр. Прапору.“) Між наддніпрянськими с.-д. можна було при гетьмані відріжнити 4 ґрупи.
- I. Ґрупа Винниченка, притягана його особистістю.
- II. Ґрупа Порша, доброго бесідника (який одначе по своїх виступах за кордоном мабуть не займатиметься більше політикою).
- III. Ґрупа Валєнтина Садовського (першого українського міністра юстіції).
- IV. Ґрупа Одеситів з такими провідниками як доцент Сліпченко, юріст Хвіст, Галичанин Омелян Темницький (не мішати з Володимиром Темницьким, пізніщим міністром заграничних справ, який ніколи не визначився інтензивнішою працею). Ґрупа Одеситів, з якою я мав нагоду зустрітися ще за часів австрійської окупації, була дуже солідна,
