хоч невелика, і мала вироблене почуття для української державности (Там і с.-р. були подібні, з провідників їх памятаю Рощахівського).
При Директорії з с.-д. виділилися „незалежники“. Це дуже ліва течія під проводом б. міністра внутрішніх справ Ткаченка (покійного вже). Вона опинилася в комуністичнім таборі. В тім таборі опинилася й група Винниченка, яка у Відні видає комуністичний орґан „Нову Добу“. Инші групи розбиті так, що сегодня досить трудно говорити про с.-д. як партію. На всякий випадок вона ферментує не менше ильно, чим с.-р.
Як бачимо, то в трьох останніх партіях: с.-д., с.-р. і радикальній (обох її групах) почався рух в напрямі до комунізму. З більшої радикальної групи офіціяльно перейшов до комуністів М. Балицький, бувший редактор „Народа“ (станіславівського, якого не треба мішати з давним львівським „Народом“, що теж був орґаном радикальної партії, але не був щоденником). Крім М. Балицького, здається, й Ростислав Заклинський, теж б. співробітник „Народа“. Цей рух помітний і між галицькими с.-д. З них перейшли до комуністів Сіяк і ще кількох, менше голосних.
На загал лівий сектор Української Національної Ради становить около 30%, хоч по нашим відомостям не має в президії нікого. Нам відомі тільки такі члени президії: Михайло Корчинський (від с.-ф.). Це високо освічений і тактовний чоловік, б. державний секретар при Директорії, по фаху юрист, був присяжним повіреним в Петрограді. Походить з Поділля, зі священичої сімї. Від самостійників Липа, чоловік старший і старший діяч. Від галицьких н.-д. (трудовиків) др. Стефан Баран.
Отся Українська Національна Рада зовсім не перша орґанізація українських політичних партій, що стоять на платформі української державности. Вона являється перємницею „Союза Української Державности“, основаного в Камянці в липні 1919, без участи лівих і без участи галицьких партій (від радикалів м. и. брав і я участь в деяких нарадах того „Союза“, але кінець кінців радикальна партія не вступила в його склад, бо якраз тоді почала входити в порозуміння з с-р.) На чолі цего Союза стояв також Корчинський.
Але й цей „союз“ не був перший. Ще в половині мая 1918. р., скликали самостійники під проводом Олександра Макаренка й лікаря Луценка (з Одеси) праві[1] соціялистичні партії (ліві на запрошення не прийшли). Було це в товаристві „Батьківщина“. Цілю сходин було, зажадати від гетьмана національних міністерств. Дня 22. мая 1918. подали ці праві партії відповідне меморандум гетьманови Скоропадському, який до двох днів прирік дати відповідь, але не дав. Пишу це на основі устних інформацій О. Макаренка, який уже тоді говорив гетьманови, що коли він не переведе націоналізації міністерств, то „українські партії матимуть розвязані руки“ і „приймуть відповідні міри“, на що відповів гетьманський міністр внутрішніх справ Ігор Кістяківський: „А ми приймемо свої міри“.
- ↑ До цего Союза належали ще київські „трудовики“ під проводом адвоката Крижанівського“.
