Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 2, Рік 2. – Ч. 1-10.djvu/243

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Делєґації новоутворених держав Східньої Европи рішуче і спільно тоді запротестували проти цього акту і проти такого політичного курсу.

Події другої половини 1919 р. показали, що ставка на Колчака-Денікіна була великою помилкою з боку Антанти і що в такий спосіб розвязати проблему Східньої Европи не можна. В звязку з цим, за почином Анґлії, були признані de facto ті національні республики, в яких найбільше була заінтересована ця держава і яким вона, правда в дуже невеликому розмірі, давала всеж ту чи иншу допомогу в боротьбі проти Совітської Росії.

Таким чином республики балтійські і кавказські, яким держави Антанти в ноті на імя Колчака ґарантували тільки автономію, завдяки своїй рішучій боротьбі за суверенність добилися свого фактичного визнання, що одначе ще не передрішує остаточно їх долю. Рахуючись з цим, і Совітська Росія очевидно з тактичних мотивів вирішила тимчасово визнати ці республики.

Що-ж торкається Білоруси, України, Дону, Кубані та Північно-кавказської Республики — то вони через рішучі протести з боку Росіян не були згадані в ноті на імя Колчака, фактично після поразки російських монархістів не істнували, як орґанізовані держави, і через це так і не визнані ще й досі.

Але не треба забувати, що в грудні 1919 р. Найвища Рада Мирової Конференції розглядала питання як про визнання України, так і Кубані та Північно-кавказської Республики. Справу про визнання України порушив був Клемансо, а про обидві передкавказькі республики Нітті.

Анґлійці одначе з резонів фактичних (Україна була під окупацією большевиків, а дві республики в руках Денікіна) були проти того, щоб ці порушені питання розглядати, і настояли на відрочення їх, поки згодом не виясниться краще ситуація на Сході Европи. Тим часом російські большевики, зовсім знищивши армію Денікіна, посувались далі на Кавказ, окупували Азербайджанську Республику і спільно з турецькими націоналістами стали серйозно загрожувати державам Антанти, головне Анґлії в Малій Азії, а також, утворивши Українську Радянську Республику, почали загрожувати в великій мірі Франції — Польщі.

Держави Антанти, на протязі кількох місяців від січня по травень, ніяк не могли прийти до згоди про те, що їм робити з Совітською Росією, рекомендували державам — сусідам Росії замирення з нею, ухвалили знести бльокаду і. т. д.

Але коли тільки Польща роспочала переговори з Росією, зараз же вияснилося, що між цими двома державами до згоди легко не прийде, бо обидві вони претендують на такі кордони, які виходять за їх етнографічні межі. Вияснилося також для держав Антанти, що через мирову угоду з Росією доведеться визнати й Українську Радянську Республику. Зрозуміли очевидно вони і ціну мирових договорів з Совітською Росією, як також те, що Совітська Росія нічого для Европи з погляду фінансового та товарообміну не може дати. Через це після деяких хитань Франція нарешті добилась згоди од Італії та Анґлії на дозвіл своїй союзниці Польщі послати польську армію на допомогу українському урядові для боротьби проти большевиків окупантів.

Не треба забувати, що ціла Европа переживає нині серйозну економічну кризу, і західні держави знають, яку велику ролю може відіграти Україна для полегчення цеї кризи. Польща теж має не меншу потребу в наших продовольчих продуктах, як і деякі инші держави. Так що похід польського війська на Україну вимагався отже цими економічними причинами.