Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 2, Рік 2. – Ч. 1-10.djvu/289

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Ви всюди зараз повторюєте, що пропустили момент завести радянську владу на Україні…

А хіба тоді разом з такими не як Ви головотяпами в політиці (Шаповал і Ko.) Ви не понатворили безграмотних большевицьких аґрарних і инших законів? Хіба Ви не робили большевицьких експериментів у всіх галузях народнього життя, аж до безглуздого терору і пограбування ювелірних крамниць.

Ви тепер „чесні з собою…“ А хто наплодив Шевців, Макаренків, Портів, Поршівців? Хто допустив їх до народньої казни, хто дав їм змогу розграбувати кровні народні грошики?

Ви разом з Поршом кидаєте зараз болотом в Скоропадського, Ліпінського, Вишиваного

А чи знаєте Ви добродію, що в той час, коли Ви „чесний з собою“ комуніст разом з Розою Яковлевною „прохлажались“ в аристократичних Земерінґах, роскошували в найкращих палатах Відня, Скоропадський ютився з великою сімєю в трьох бідненьких кімнатах, а його дружина, уроджена Дурново, сама прала білизну… Хорий Ліпінський бідував в селянській хаті, іноді без палива. А Вишиваний, зрікшись батьківських міліонів, котрі йому пропонували під умовою відказатись від українських поглядів, жив в проголодь в пролєтарській обстановці?.. І ні один із них не кричав на увесь світ про „чесність з собою“… А тихо ніс „свій ярем“ во імя народнього діла. І це тоді, як Ви і Ваші Порші і Поршівці жирують і роскошують на остатні народні грошенята…

Чи Ви забули, як гетьман Скоропадський чесно передав під росписку Вам і Вашому урядові, 3.800,000.000 карб. в ріжних валютах, котрі він збірав для розплати з Росією, а Ви їх порозкидали по Земерінґам, Шенбрунам, пороздавали своїм клєвретам…

Я не збираюсь захищати Скоропадського. Але за його несвідомість в українських справах йому можна було багато простити. Та він всеж таки сотворив державу, котру Ви, при всій Вашій свідомости, розграбували і розруйнували до решти. Перед Вами було два шляхи — европейського і азіятського соціялізму: „Коли вожди демократії“, писав в 1818. році Arthur Henderson, вожд анґлійського пролєтаріяту, в своїй знаменитій книзі „The Aimes of Labour“, „говорять тепер про революцію, то вони мають на увазі не сліпу руйнуючу силу. Демократія не бажає бути подібною до скованого і засліпленого біблейського героя, котрий руйнує будівлю, губить Філістимлян і загибає сам. Демократія бажає установити свій контроль над громадянством при допомозі мирного законодавства, коли це буде можна. Робітнича партія переконана, що великі переміни в Анґлії мусять бути зроблені порядком зміни, рівносильної революції; але зброєю для цього мусить бути не захоплення влади при допомозі coup d’etat, а вибори; не бомби, а біллі. Потрібна не диктатура пролєтаріяту, а така парляментська партія, котраби найбільше повно обєднувала всіх трудящихся Анґлії, все рівно буде то робочий чи архітектор, письменик чи учитель. Це може зробити, на думку Hendersona, нова робітнича партія, не клясова, а національна, обєднуюча як працюючих силою мускулів, так і всю трудову інтеліґенцію. Поза межами національної, робітничої партії залишилисьби люди, що жиють рештою з свого капіталу.“

Цей шлях і ми Вам вказували в той сумний вечір. Ви пішли другою дорогою — шляхом „азіятського соціялізму.“