президії з 12. жовтня 1918. р. не вдоволила нас, бо цісар Карло не заявився за поділом Галичини.
До характеристики особи молодого цісаря Карла, з котрим я кілька разів говорив, зазначую, що він доволі радо говорив з послами і вислухував їх домагання, але від себе майже ніколи не висказував ні своєї думки ні постанови.
Відтак неожидано появився маніфест цісаря Карла з 16. жовтня 1918. р. про орґанізовання національних держав на областях Австрії. Отсей маніфест видав цісар Карло за порадою бувшого президента міністрів дра Зайдлєра, до котрого мав необмежене довіря, та цей маніфест дав почин до розкладу давної Австрії, бо нації зараз приступили до орґанізовання своїх держав на областях Австрії, але до неї не хотіли вертати.
Народний Комітет у Львові нараджується над цею справою 17. жовтня 1918. р. та постановлює приняти цісарський маніфест за плятформу до організовання української національної держави на областях Австрії.
А двірські круги Габсбурґів піднимають заходи, аби українська конституанта заявилася за приступленням до Австрії…
Українська Національна Рада у Львові.
В дні 18. жовтня 1918. р. відбулася у Львові в салі „Української Бесіди“, нарада Української Конституанти під проводом голови Української Парляментарної Репрезентації п. дра Евгена Петрушевича, котра постановила уконституоватися під назвою: Українська Національна Рада у Львові.
Наступаючого дня 19. жовтня 1918. р. відбувся у Львові в великій салі „Народного Дому“, всенародний збір українських нотаблів, з Галичини і Буковини, на котрім п. др. Евген Петрушевич як президент Української Національної Ради подав до відома зібраних, що уконституовалась Українська Національна Рада, і проголосив основання української держави на українських областях Австрії, та отсе проголошення приняв збір аклямацією до відома.
Тут годиться згадати, що представники українських соціяльних демократів домагалися, аби рівночасно з проголошенням української держави на українських областях Австрії також проголосити сполуку її з Україною, але переважаюча більшість заявилась за цим, аби отсе питання відложити на пізніше.
Так по раз перший виступили дві протилежні орієнтації політичні галицьких Українців. Одні хотіли перше прояснити і утвердити державно-правне становище Східної Галичини, відтак української части Буковини і Угорської України, а вкінці уладнати державне відношення до Придніпрянської України, а другі добачували відразу ціле розвязання української державної справи у негайній сполуці з Придніпрянською Україною, не зва-
