жаючи на те, що гетьманська Україна стояла тоді на вулькані… Отся розбіжність політичної думки допровадила нас згодом до негайної сполуки в Станиславові (3. січня 1919. р.), а зараз до розлуки…
Того самого дня 19. жовтня 1918. р. вечером, відбулася нарада Української Національної Ради у Львові, на котрій між иншими справами орґанізаційними, постановлено утворити: галицьку делєґацію У. Н. Р. у Львові, буковинську делєґацію У. Н. Р. в Чернівцях і екзекутивну делєґацію У. Н. Р. у Відні, в ціли переведення державної орґанізації і заступства інтересів нашої національної держави.
З цих делєґацій перша уконституовалася: екзекутивна делєґація у Відні, дня 25. жовтня 1918 р., під проводом п. дра Евгена Петрушевича. До неї вибрано з Української Парляментарної Репрезентації послів парляментарних: дра Евгена Петрушевича, дра. Евгена Левицького, дра Льва Бачинського, дра Вол. Бачинського, дра Костя Левицького, дра К. Трильовського, М. Василька, Ант. Лукашевича і дра Т. Окуневського.
Відтак, в дні 27. жовтня 1918. р. уконституовалася: галицька делєґація У. Н. Р. у Львові, вибираючи головою дра Костя Левицького, заступниками голови: р. Ів. Кивелюка і дра Ів. Макуха, а секретарями дра Вол. Бачинського, дра Ст. Барана і дра Ос. Назарука, — та переняла на себе дальшу орґанізацію суспільности на случай перевороту.
Вкінці, 29. жовтня 1918. р. уконституовалась також буковинська делєґація У. Н. Р. в Чернівцях та вибрала головою п. Омеляна Поповича.
Заява президента міністрів дра Гуссарека з 22. жовтня 1918. р. до цісарського маніфеста з 16. жовтня 1918. р.
В своїй заяві, зложеній в палаті послів, намагався президент міністрів прояснити ціль цього державно-правного акту та злагодити його значіння і майбутні наслідки. Від цісаря вийшов зазив до народів Австрії, — казав президент міністрів, — аби творили національні ради, що зложені з парляментарних послів кождої нації, мають здійснити свої інтереси супроти народів і правительства. Отся дорога до переведення самовизначення народів Австрії, а доки це не наступить, остати мають дотеперішні державні уладження в правній силі.
Але отсей останній апель президента міністрів в австрійськім парляменті був голосом вопіющого в пустині, бо у відновлення давної Австрії майже ніхто вже не хотів вірити. Та австрійське правительство ще й тоді не навчилося пізнавати, що за пізно приходить…
(Кінець буде.)