|
Серґій Шелухін. |
Високоповажаний пане Редакторе:
В ч. 2 „Волі“, за 1020 р., т. II, надруковано написану проф. Степаном Рудницьким крітику Меморандуму Української Делєгації в Парижі. В інтересах правди і науки прошу Вас надруковати мого листа, щоб громадянство почуло голос і одного з огуджених авторів меморандуму.
Справжнього ученого можна впізнати по знанню, способу викладу, вживанню наукового методу, обєктивности, льоґічности і т. и. П. Рудницький почав з того, що на 55 стр. сам себе рекомендує ученим, ґеоґрафом, професором ґеоґрафії, авторітетом. На жаль, з його „крітикі“ ніяк цього подумати не можна. В ній п. Рудницький замість наукових фактів, посилається на самого себе і хоче виїхати на лайках та глузуванні з авторів, про яких пише, що вони „учені дипльомати“ з „безпримірним неуцтвом“; що вони подали „цвіточки безмежного безглуздя“, „смішні данні“, та „безглузді числа“; що вони „недоуки“ і пишуть „нонсенси, безглуздя“, говорять „не політично“ і „безглуздо“, уявляють з себе „злочинців“, виступають з „злочинною іґноранцією й легкодушністю“, „фальшують дані“ і подають їх „всюди замалими“. Вважаю, що такий лексікон не має нічого спільного ні з наукою, ні з ученістю, ні з гідністю переконувати, ні з чемністю взагалі.
Розуміється, меморандум, як всяка людська робота, та ще через спішність, складений всього в 4 дні, не може бути без дефектів, але з поданих п. Рудницьким argumentum ad hominem твержень та неґувань побачити їх не можна, окрім хиба таких очевидних коректурних помилок, як XII в. замість XI, і т. п. дрібниць. З такими арґументами наука не має нічого спільного і тому на „крітику“ п. Рудницького можна було-б просто махнути рукою. Але-ж подібних „крітиків“ і містіфікаторів учености в останні часи понапложувалося стілько, що це вже загрожує громадському духовному здоровю. Через те мушу дати свої пояснення.
Меморандум складено для дипльоматів та політиків, а ніяк не для ґеоґрафів. Склали його відповідно вимогам моменту і сітуації, але згідно з наукою, 4 спеціалисти, між якими, в супереч з тверженням пана Рудницького, не було ні одного нинішнього дипльомата. При мирових переговорах з большевиками, ведених мною в 1918 р., працювали політична, економична, фінансова, етноґрафична і т. п. комісії, в яких брали участь визначні наукові й професорські сили, і в тих комісіях вироблено було дані, користуючись найостаннішими здобутками науки. Всі отсі матеріали з додатком нових статистичних даних, здобутих в 1918 р. міністерствами хліборобства, торгу й промисловости, ми використали для меморандуму. Тут головна відповідь на запитання: „Чому це так?“ — Цих матеріалів проф. Рудницький не знає, бо вони ще не надруковані, а нові статистичні дані міністерств ми сами встигли взяти тілько в корректурних листах.
Нам треба було провірити тілько межі Галичини, подані нам Галичанами. Цю працю зробив у Відні проф. Колеса, який вніс поправки, Після чого в Парижі було зроблено перевірку ще через проф. Томашівського, який не дав спростовань.
Річ ясна, що до крітики такої коллєктивної роботи, в якій між иншими спеціалистами взяли участь більше десятка професорів, можна приступити тілько з серьозним науковим аппаратом і з дійсним знанням, а не з посиланням на самого себе, та на своє професорство і не з лайками, бо це вже само свідчить про брак знання і арґументів. Не дивно, що меморандум став для проф. С. Рудницького тим пробним камнем, об який його ученість розбилася. Ось тому факти.
П. Рудницький, глузуючи, пише: „яким способом вийшли для розмірів України такі безглузді числа, як 1000 і 600 кіл? Це нечуваний ґеоґрафичний анальфабетизм, що за його дають малу ноту учневі 1. гімн.
