Вона дуже відома під іменем „битви біля мазурських озер“, длятого не задержуємося при ній.
Цікаво, хоч коротко, описує Г. стан кімнат, в яких містилася російська Головна Кватира: „В щойно опущених кімнатах дивні сліди російської півкультури. Міцний запах перфум („духів“), юхтової шкіри й папіросок не міг забити смороду инших річей“.
Точно в рік по цій побіді їхав Г. автом через Інстенбурґ. На базарі задержали його й не перепустили туди, бо там саме парадно дякували Німці Богу — за побіду Гінденбурґа. А він мусів об'їздити… Так минає слава, додає старий вожд з гумором. Його очевидно не пізнали.
За той час, як Німці так били Москалів, ті знов били Австрійців. Вже 13. IX. 1914 одержав Гінденбурґ депешу від Головної Німецької Команди, щоб як найскорше приготував 2 корпуси до висилки на Краків. А на другий день прийшло на запит пояснення, що треба з політичних причин безпосередно підперти Австрійців.
„Є — каже Гінд. — книга „Про війну“, яка ніколи не постаріється. Написав її Клявзевіц. Він знав війну і знав людей. Хто тої книги не слухає, впаде в нещастя.[1] В ній Клявзевіц перестерігає перед впливом політики на само ведення війни. Тоді я критикував цей наказ. Але тепер я далекий від критики. Бо я сам опісля вів коаліційну війну, а досвід лагодить критику і часто показує безвартність її.
З тяжкими думками переїздить Г. східні окраїни Німеччини, знищені Москвою. Зміст своїх думок збирає в такім оклику:
Німці! Памятайте не тільки про золотий етичний звязок обовязків супроти людей, але й про сталевий звязок рівно високого обовязку супроти Рідного Краю! І все скріплюйте цей звязок аж поки не стане спижевим муром. Бо тільки за ним могтимете жити серед бурі. Вірте мені, ця буря тріватиме. І не ослабить її жаден людський голос, жаден договір! Ігоре вам, коли вона зробить прірву в вашім мурі.
Станувши на теріторії Росії, робить про неї такі замітки! Пізнаю всю правду того, що перед 100 літами написав про російську Польщу французький ґенерал наполєонської армії. Передовсім пише він що окрему „стихію“ тамошньої війни. Це грязь! І то грязь в усякій формі, не тільки на вільнім воздусі, але й у т. зв. людських помешканнях і навіть на самих людях. З хвилею переходу німецької границі знайшлися ми в зовсім инакшім світі. Мимохіть насувалося питання: як це можливе, щоби в Европі граничні стовпи між Познанщиною й Привислянською Польщею становили таку граничну лінію двох культур одного племени! В страшній нужді тілесній, моральній і матеряльній оставляла російська адміністрація ці землі, а цівілізація польських панів зовсім не просякала в народ! Він потопав в очевидній байдужности супроти всіх політичних подій.
По бездонних „шляхах“ йшли Німці вперед, маючи всего 18 дівізій, а перед собою 4 російські армії з 60 дивізіями. В 14 днях зробили понад 300 км. Але коли від сходу натягали щораз нові маси російських військ, мусіли податися взад. Великою допомогою було для них це, що переловлювали російські радіодепеші й знали з них не тільки розложення ворожих військ, але навіть їх пляни.
Перегрупірувавшись, знов перейшли в наступ.
Дуже інтересні виводи Г-а про питання, на якім фронті вирішиться велика війна і де кинути головні сили. На захід чи на схід? Гінденбурґ був за цим, щоб їх кинути проти сходу. Але загальна опінія була — проти заходу. За цим була немов національна традиція Німців, отож чинник моральний значної ваги. З Росією хотіли порозуміння. І сумнівалися, чи її взагалі можна дійсно поконати. Цей погляд витворився й стояв під впливом ще наполєонської катастрофи в Росії. Люде, що так думали, не брали під увагу великих політичних і господарських змін, які зайшли від того часу; в першій мірі, — не звертали належної
- ↑ Українському читачеві раджу в цім місці перечитати малу брошурку дра Л. Мишуги „Похід українських військ на Київ“, а переконається на історії наших днів про правдивість цих слів. Клявзевіца у нас досі не переклали.
