На жаль, правильности партійного життя на Вкраїні ми сконстатувати не можемо. А коли ми хочемо ясно опреділити, в чому неправильність, то нам найкраще для „методу досліду“ притягнути старих Греків, які, напр., поруч з правильними формами державного устрою ставили його деґенеративну форму: отже, таким способом правильній монархії одповідала деґенеративна — деспотія, аристократії — оліґархія, демократії — охлократія.
Яка деґенеративна форма одповідає „правильній“ партії? Ясно: „гуртківство“ без мас і в відворотній пропорції до мас — претензійність і партійна амбітність. А особливо ця остання — партійна амбіція! Вона страшна, вона деструктивна, як прояв деґенерації партійности, — а не партійність, як така.
„Як не буде n+1 місць в кабінеті, — не йдемо“ — говорила на Вкраїні партія X і утворювала кризу в найкритичніший час, а ще більша „криза“ утворювалась, коли решта партій volens nolens згожувалася, і приходило до влади n+1 безвусих міністрів партії X, бо не було мови про методи державного будівництва там, де передовсім треба було мови про методу Фребеля.
„Як не дадуть X. Y-чу, що найменше, хоч товариша голови, — не йдемо“ — говорила партія Z за кордоном, і утворюються неодолимі труднощі для орґанізації, а як X. Y-ч приходить до бажаного місця, то утворюються ще більші труднощі і т. д.
І уже другий рік української еміґрації за кордоном не за горами, а ми ще сидимо, радимось, промовляємо, дискутуємо і ввесь час на одну ж таки тему: чи „партійний“ принціп, чи „персональний“, а на ділі — при факті істнування партійної деґенерації обидва „принціпи“ зводяться до одного: до абсурду, бо якже „персонально“ можна закликати X. Y-ча, коли він хоче бути товаришом голови, що найменше, і чи ж дозволить йому „партія“ згодитись на менше во імя своєї амбітності?
А час — судний: на Вкраїні всяка можливість українського політичного життя задавлена, а за кордоном — громадянство, яке повинно репрезентувати націю, не може порозумітись, і скликання Національного Конґресу, запроєктованого давно, лишається недосяжною мрією.
В такому стані річей є небезпека уже не тільки для Української Держави, а для самої ідеї української державности, бо коли на Вкраїні українське громадянство придавлено, а за кордоном — нічого зробити не може, то де ж ті національні сили і чинники, які можуть двинути далі нашу справу? Їх — нема! Вони виключаються, як чинник, при вирішенню нашої справи.
Лишаються отже тілько сторонні сили, що будуть вирішувати нашу справу, і тут дві можливости:
1. Ці сторонні сили такі, що вони прийдуть на Україну, очистять од окупацій, поставлять на кордонах військові залоги,
