._%D0%A8%D0%B0%D0%BF%D0%BA%D0%B0_%D1%87%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0.jpg)
| Відень, . | Ч. . |
|
Ф. Слюсаренко. |
Цілком не хочу повторювати набивших оскому трюізмів про державу і партію, про підчинення інтересів партії інтересам державності. В самій постановці ділєми: держава чи партія — вбачаю льоґічну неконсеквентність, яка полягає хочби в тому, що реальне політичне життя держави, особливо народоправної, не мислиме без боротьби партій: нема партій (або придавлені вони) нема політичного життя громади — народу, нема життя держави: — держава тоді — мертва абстракція. Під цим кутом приходиться ставитись cum grano salis і до тих оповідань і переказів, які в сучасну хвилю чуються серед української еміґрації за кордоном. Шановні діячі, що недавно приїхали з України, оповідають про майже повне припинення партійности на Вкраїні. „На Вкраїні ніяких партій тепер нема“ — от що оповідають, і роблять висновок, що і за кордоном, при спробах утворення більш менш загально-українських орґанізацій, не треба виходити з принціпу партійносте. Мені, однак, здається, що при такій ситуації можливо говорити лише про трудність, майже неможливість цілком лєґативних і формально-бездоганних партійних мандатів в ту чи иншу орґанізацію. А це не виключає можливосте, а ситуація на Вкраїні вказує на потребу — орґанізації за кордоном і іменно на партійній передовсім основі: ці рештки партій за кордоном, з лєґалізованими представництвами і без всяких представництв — при зміні ситуації підуть на Вкраїну і будуть основою для збірання розсипаної і придавленої чужоземними інвазіями „храмини“ партійного життя — як основного елєменту політичного життя держави. А до того — ніякий инший принціп національної орґанізації за кордоном не може бути запорукою стійности такої орґанізації.
Попереднє, однак, ми висловили, свідомо допустивши премісу, що у нас на Вкраїні було правильне партійне життя, що розумілось значіння партійності в державі, що істнували загально приняті методі, або узус партійної боротьби, як істнують узуси і всякої иншої боротьби.
