Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 3, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Ще торік, підчас блаженної памяти конкубінату Жука—Темницького, уряд Директорії отримав докладні інформації про те, що роблять місії і як можна найкраще їх, без шкоди для справи, до путя довести. Але тоді ще „на голову не капало“. В кишені урядовій дещо брязчало. І про пораду через день забули. Після провалу Директорії за кордон приїхали нові „їжаки“ — Макаренко, Швець, Мартос, Миколка Ковалевський і теж почали хозяїнувати в „немудрій державній городині“. Їм було доручено між иншим і місії скоротити. При всім бажанню нічого вони зробить не могли. Бо ні складу місій, ні окремих людей не знали. Тай самі не кращі були. Тому „їжаки“ і по цей день їздять і „на законном основанії“ державної городини відповідну порцію вимогають: „бо звик їжак що дня її їсти разом з цілою родиною, то вже так і дивиться на нюю, мов на своє власне добро“…

В останній момент, на їжачій нараді, як повідомили нас з дипльоматичних джерел, виникла навіть досить геніяльна думка: для повного успіху „роботи“ вибрати найстаршим з них „старого, досвідченого і в їжачих ділах посивівшого їжака“ Миколу Василька і доручити йому, в ролі товариша міністра закордонних справ, залагодити всі „їжачі справи“ за кордоном…

Бо, як заявив мені один з дипльоматів, — ніхто з нас грошей не може дістати. А він дістає…

Raison d’être.


Віктор Піснячевський.

„Чесним з собою“.

Коли розрізуешь нарив, будь готов, що гній бризне тобі в лице. Це знає кожен хірург. І від цього трудно встерегтись. Півроку оперуємо ми в "Волі" українські болячки. Богато вже зроблено…

Остання операція — откритий лист Винниченкові: Цілий фонтан гною бризнув з комуністичної болячки. На отвертий визов, кинутий автором навіть не під давно відомим літературним псевдонімом, а під власним іменем, которим він підписував на протязі багатьох літ тілько наукові роботи, відгукнулись „Нова Доба“, „Боротьба“, „Вперед“, et cet… анонімними випадами. В пристойній пресі анонімів бють; а не анонімам не відповідають. У наших галицьких „братів“ комуністів здається мода така… гавкати з під воріт — спосіб „найомних убийць“. Тому скінчемо операцію.

Що таке „Воля“ — питає орган Винниченка? Це орган „контр-революційної сволочі!…“

Старанно, із числа в число, відмежовуються від українства пп. Калиновичи, Паламарі і Ко. Все громадянство українське, вся стара украінська інтелігенція, всі ті Дністрянські, Ефремови, Стебницькі, Рудницьки, Лотоцькі, Чижевські, Петрушевичі, Ніковські, Назаруки, — все, що чесно будувало; будує Україну для винниченкових паламарів та дзвонарів — тілько „контр-революційна сволочь“.

А „Воля“ — ії орган. Тілько вони — Калиновичі і Паламарі, є чесні і непорочні? Грішний чоловік — волію теж належати до тої „сволочі“ (хай вибачають ш. діячі (і читачі), ніж до Вашої компанії — „чесних з собою“.

Але про мою маленьку особу далі скілька слів. Вернемось до „спростовань“ „Нов. Доби“.

— Чи можливим є, що би т. В., який підняв народнє повстання проти царського генерала С-кого, скинув його в гетьманства, що би він і його уряд могли брати які небудь від нього гроші „під росписку“, коли цей царський генерал мусів втікати яко мога швидче пред товаришом?...“ питає „Нова Доба“.