Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 3, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Не приставляйтесь дурніщими або може й подліщими, ніж Ви є, панове.

Я писав не три міліони вісімьсот тисяч (3.800,000), а три міліарди вісімьсот міліонів (3.800,000.000), зібраних урядом гетьмана між иншим і в забезпечення нашої незабезпеченої золотим запасом валюти. Вам ясно тепер, через що так високо стояв наш карбованець при гетьмані! Разом з державним казначейством і всім апаратом фінансовим на чолі з знаменитим октябрістом, членом рос. Думи Лерхе — в ролі директора фінансової канцелярії, той запас перейшов і до Директорії. Але вага не в тих грошах. Вага в тому, що Винниченко приняв Державу, а з нею високо стоячу державну валюту. А що ми зараз маємо?…

— Сичить гад з „Волі“, деликатно висловлюється „Нова Доба“, що тов. В. розкидав гроші по Земерінгам, Шенбруннам, роскошував в найкращих курортах!…“

Так, панове! Ви признаєте самі, що жив він в арістократичному Земерінгові, де мають змогу жити тілько найбогатші віденські та будапештські шібери, жив в віллі „Міатач“, у Відні теж саме!

А чи знаєте Ви, як жила в цей час всіляка „контр-революційна сволочь“ — Ефремови, Ніковські, Стебницькі et. cet. в Київі! Чи знаєте Ви, що баби ще того літа з під Винниці та Проскурова пішки з торбами ходили за чотириста верст до Одесі за скількома фунтами солі! Чи знаєте Ви, скілько народу вигинуло за цей рік Вашого панування на Україні! А все ж це до Вашого панування було і сіль, і ліки… Бо Україна вийшла першою з війни. І коли б не Ваші експеріменти, хто його знає, чи не була б вона зараз найбогатчою країною, одною із дужчих Держаав світа, не вважаючи на короткий речинець свого істнування?

І знов же не в грошах діло. Коли б це від мене залежало, я видав би по міліардові Винниченкам, Мартосам, Миколкам Ковалевським, що б вони тілько не брались не за свою роботу. І певен в тому, що і історія, і народ оправдали би мене за цей вчинок…

Не знаю, де дів п. Винниченко ті гроші, котрі він отримав як член Директорії на інформацію, на представництво, на виізд; про котрі мені ясно говорив один із найближчих спібробітників його за час його влади!… Я припустив думку, що він іх не змарнував, а вклав в видавництво. Ви кажете, що „Дзвін“ не отримував ніякої субсідії ні від кого, нігде, ні під яким соусом? Ви кажете, що „Дзвін“ тілько за невиплачені авторські гонорари видав… півтора міліона книжок. Ви кажете, що „Дзвін“ від большевиків в Київі не отримав ніякої допомоги. „А коли б він таку допомогу дістав, то це було б тілько його гордістю…“

Що ж „на вкусъ и цвѣтъ товарища нѣтъ“. Іуда повісився, отримавши тридцать сребренників; а для Вас це „гордість“!!! Звістки про допомогу від большевиків видавництвам в Київі доходили і до нас, і до преси давно. І коли я почув звістку про большевицьку допомогу „Дзвонові“ від відомого українського поета, одержану ним з того самого джерела, про яке і Ви говорите, я в цьому не сумнівався… Так же як не сумніваюсь і зараз, що на одні утримані авторські гонорари півтора міліона книжок не надрукуешь.

Але ж знов, панове, не в цьому річь!

Дзвін“ має більше право гордитись сумою надрукованих книжок, ніж неотриманими, як Ви кажете, сребренниками.

А річ в тому, що Винниченко є не капіталіст, не буржуй, а „комуніст…“ і разом з тим головний акціонер „Дзвону“. „Дзвін“ має, навіть по його „скромній“ розцінці, майна на 5,000.000—6,000.000 шв. франків, цебто 150,000.000—180,000.000 кор. цебто майже на міліард карб. Це все результат „тяжкої праці“ його і його товаришів — таких же як і він „коммуністів“ за кордоном?

Але що зараз залишилось від Української Держави в результаті його другої „тяжкої праці“ там на Україні? Про це Ви „нічичирк!…“