і служба ґенерального штабу полягала тільки на приміненню здорового розуму до даного випадку, причім сплітано 1. висшу думку, 2. совісну працю і 3. всяку можливу дрібну роботу. Я знав не одного дуже здібного офіцера, який ізза недостачі нахилу до цього третього роду роботи не надавався на офіцера ґенерального штабу, а коли його держали, то був шкідливий для війська.
Як наймолодший офіцер ґенерального штабу мав Гінденбурґ приділений собі головно цей третій рід праці. З початку я розчарувався. Але згодом переконався, без цього третього роду роботи неможливе переведення в життя великих плянів і думок — тай полюбив цю роботу. Тільки при щорічних подорожах ґенерального штабу міг займатися більшими справами як помічник шефа корпусу. М. и. брав участь в подорожі ґен. Вальдерзе по кріпостях. Його командантом був ґенерал кавалєрії фон Вейгерн, досвідчений солдат і першокласний їздець. Основне, практичне вишколення в службі ґенерального штабу завдячує Гінденбурґ двом шефам ґенерального штабу: полковникові фон Петерсдорфові й підполковникові фон Цінглєрові.
В часі цісарських маневрів 1879 р. пізнав Гінденбурґ російського ґенерала Скобелева, що тоді (по турецькій війні) був на верху своєї слави. Робив вражіння безоглядно енерґійного, свіжого й дуже здібного висшого офіцера. Але неприємно чванився.
Оженився Гінденбурґ в Штетині з дочкою ґенерала фон Шперлінґа, який помер зараз по французькій війні. В своїй жінці знайшов кохаючу подругу, яка вірно й невтомно ділила з ним всю радість і біль життя, всі клопоти й працю тай була його найлучшим приятелем і товаришем. Вона подарувала йому сина і дві дочки. Син сповнив свій обовязок в цій війні як офіцер ґенеральнбго штабу, а зяті також стояли перед ворогом.
В році 1881 приділено його до першої дивізії в Кеніґсберґу, від штабу котрої пішов по 3 роках до 58 полку як шеф сотні в Познанщині. Сотня ця була майже виключно зложена з Поляків. А що Гінденбурґ по польськи не уміє, отож переконався, як при таких умовах трудно виховувати і вчити солдатів. На загал були це люде пильні, слухняні й — що підчеркує це — навіть привязані, розуміється, коли за них дбалося. Правда, крали й пили сильніше. Але причина цього не так у меншій моральній вартости, як у занедбанім вихованню. Теперішні погляди Гінденбурґа на Поляків погіршилися через те, що вони тепер показалися жорстокими супроти безборонних. Цього він по них бувби не сподівався тоді.
Гінденбурґ так полюбив свою малу службу в сотні, що дуже тяжко було йому покидати її, хоч поворот до ґенерального штабу був для нього корисніший.
А вернув до нього в році 1885 і невдовзі став майором. В рік опісля пізнав вперве пізнішого цісаря Вільгельма II.
В армії безмежною пошаною тішився тоді ґенерал Мольтке, благородний ідеаліст, з ідеальною головою цезара, великий духом і характером, що працював для своєї держави без найменшого огляду на свою особу. По думці Гінденбурґа німецький нарід не видав більшої особистости, яка в такій мірі лучилаб в собі всі ці прикмети. Він характеризує його ще такими „подіями“:
Раз на приняттю по столі ґрупа офіцерів оглядала картину, що представляла боєвище під Кенігрецом в хвилі, коли принц Фрідріх Карло зустрівся з кронпринцом і сказав до нього:
— „Богу дякувати, що ти надійшов (з військом), бо інакше зі мною булоб зле.“
Сцену цю переповів присутним ґенерал Вінтерфельд, який її пережив. Мольтке крутився по кімнаті за сиґаркою. Почувши, що сказав Вінтерфельд, трьома великими кроками приступив і гострим тоном сказав:
— „Цего принц не потребував говорити! Бо він знав, що кронпринц одержав наказ і коло полудня мав з’явитись на боєвищі. Цим побіда була забезпечена.“
Сказавши це, обернувся й пішов знов шукати сиґарки.
Ще краще проявляється та спартанська черта маломовности ґен. Мольтке при таких нагодах:
