В день уродин цісаря заложилися два штабові офіцери о те, чи тост, який внесе Мольтке на честь цісаря, разом з промовою матиме більше як 10 слів, чи менче. Перший програв, бо Мольтке сказав тільки 4 слова: „Мої панове! Цісареві — слава!“ На другий рік знов був такий сам заклад. Але цим разом виграла противна сторона. Бо Мольтке сказав „промову“, зложену з — 11 слів: „Мої панове! Його цісарській і королівській величности желаємо многих, славних літ!“
Але там, де треба було говорити, Мольтке зовсім не був маломовний. Це все наводимо тому, щоб погадати,, в якій атмосфері жив Гінденбурґ і — щоб читач міг порівняти з ним — — наших балакунів в титулами отаманів, шефів штабів і т. д.
Пять літ був Гінденбурґ професором тактики в військовій академії. Але ще рівночасно мусів виконувати й иншу службу, отож день з 24 годин видавався йому за коротким. За найздібніших своїх учеників уважає Лявенштейна, Літвіца, Фрейтаґ-Льогінґговена, Штейна і Гітіє (Hutier). Пізніші турецькі ґенерали Шакір-бей і Тевфік-Ефенді теж його учні. Опісля був Гінденбурґ секційним шефом в міністерстві війни. Це бюрократичне заняття не було йому по нутру, але для його фахової освіти дуже придалося, бо він опісля добре розумів і цей механізм, звязаний з військом і війною.
В році 1893 став командіром 91 полку інфантерії. Становище полковника уважає він найкращим в армії. Бо полк це носитель традиції війська, а командір полку може йому надати „печать свого духа“. (Розуміється, коли це дійсний полковник і має дійсний полк, а не так як у нас на Україні, де що другий прапорщик не соромиться, називати себе полковником — О. Н.).
В році 1896 став Гінденбурґ шефом ґенерального штабу VIII армії (над Рейном, де жив гарно й весело). В 4 роки потому, маючи літ 53, одержав як командір дивізії, перший раз змогу зовсім самостійно руководити трьома родами зброі. Становище дивізіонера уважає він уже таким, яке підносить його понад дрібнішу працю. В 56 році життя став командиром IV корпусу. Це становище називає Гінденбурґ „безмежно відповідальним“ і подібним до полковницького, тільки в вишій мірі. На тім становищі держать там звичайно довше. Він займав його понад 8 літ. Цей корпус підлягав інспекції баварського принца Лєопольда, „доброго вожда й знаменитого солдата“. (Він у великій війні мимо того, що мав більше літ служби чим Гінденбурґ, був опісля підчинений Гінденбурґові).
На війну не заносилося. Гінденбурґ діпняв більше, чим надіявся. І в 64 році життя, на 3 роки перед великою війною, подався в відставку, щоби зробити місце для вишколення молодший сил.
Ми нарочно так подрібно передали військову карієру Гінденбурґа, щоб звернути увагу наших отаманів, як в дійсних арміях доходить чоловік до ґенеральського степеня. У нас майже кожний унтєр уважає себе особисто покривдженим і „обидженим Україною“, коли його не роблять отаманом.
Не дивниця, що по богатім у досвід, робучім життю, по праці на всіх без виїмку полях військової штуки (не виключаючи військового бюрократизму в міністерстві) мав Гінденбурґ добрий і докладний вгляд в складний організм армії і повне розуміння її. Досвід свого робучого життя збирає коротко ось як: „В військовім ділі більше варта притомність ума і твердість характеру, чим навіть остре вишколення думки. Через удосконалення зброї війна не тратить своїх грубих форм. Вона не терпить переформування людської натури ні надмірно вицелізування військового виховання. Головна річ: виховати людину на міцну волею індівідуальність. Армії в часі мира закидають непродуктивність. Це слушно, коли під продуктивністю розуміти творення матеріяльних вартостей. Але неслушно, коли дивитися на армію як на школу волі й діла, як на джерело довіря до себе й внутрішньої сили, організаторського духа, який опісля відбивається корисно в цілім народі — і в його рільництві і в промислі і в торговлі і в ремеслі і в техніці і навіть в науці. Військо вчить, що благословенний народ, у якім один уміє підпорядкуватися другому для добра загалу! На боєвищах Европи, Азії й Африки зложив німецький старшина й солдат докази, що добре було німецьке військове виховання. Серед найтяжших обставиш і тягарів ядро цего війська було й остало морально, етично — здорове. І тому доросло до свого завдання.
