Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 3, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/322

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


Все злилося в один нестійкий гук. Усі очі піднялися до гори. Так і здавалося, що ось ось капне з гори важкий полуімперіял; за ним покапають Катеринки, а за ними на випередки, покриваючи голоса алчущих, заговорять з підставленими ксшенями:

— Со-вѣт-скі-я, со-вѣт-ск-і-я, со-вѣт-скі-я. — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —

Сонце припікало. Маленьке зелене жабиня давно спокійно дрімало на зеленому листочку, закривши обидві ока:

Щасливе — воно не знало про істнування державної скарбниці.

Ліс спав.