У кождої нації мусить бути і свій девятимісячний період, і своє дитинство, і своя громадянська зрілість і мужність — період державности. Щоб наш темний, напів грамотний мужик доріс до національної свідомости, потрібні були не тілько акушерські кліщі гетьманських карательних експедіцій, чужинецькі навали большевиків, денікінців, знов большевиків, а тепер Поляків і в четвертий раз большевиків — потрібно було давно нечуваної революції. При слабості майже відсутности національно-освідомленої інтеліґенції, при повній її політичній невихованости, наш народ по дорозі до державного самостійного життя за остатній рік зробив ґіґантський крок.
Ще більший крок зробила Україна за цей рік в міжнароднім життю.
Розповідають анекдот про одного російського генерала з Грузин Чавчавадзе, як він, угледівши в зоологічнім садку орла, строго запитав свого адютата:
— Що то за птиця!
— Орел, Ваше П-ство!
— Як, російський! А де ж у нього друга голова?!?…
— Никак нєт, Ваше П-ство! Ето турецкій!
Ї генерал повірив і задовольнився!…
Ще перед двома роками хвалена культурна Европа стілко-ж розумілась в українській справі; скілько генерал Чавчавадзе в орнітольоґії.
Ми багато критикували нашу дипльоматію за її безграмотність, пажерлевість, лінивство. І далі не перестаємо цього робити. Але разом з тим мусимо признати, що за цей рік в ділі інформування культурного світа про нашу справу наша дипльоматія багато зробила. Ще більше зробив безперечно самий хід подій, що постійно приковував увагу Европи до України.
І не вважаючи на надзвичайне погіршання ситуації там на Україні, ми міцно віримо в те, що це тілько хвилево. Бо народ український родився під щасливою звіздою: після торішньої катастрофи, коли вся наша державність трималась тілько на колесах скількох вагонів, а на чолі державного потягу стояв такий машініст як Мартос з Шевцями і Макаренками в ролі оберкондукторів — нам нестрашні тепер ніякі іспити.
Період Директорії був власне періодом Керенщини з першої стадії російського большевизму з його демаґоґічно-руйнуючою партійною сектанщиною. І коли Керенський впав, а Петлюра утримався коло влади, то це не його особиста заслуга — це є покажчик національної живучости українського руху, котрий на гребні своїх буйних хвиль переніс Петлюру через денікінські і большевицькі ріфи.
Зараз мусить початись період державної творчости, з теріторії одного повіту, двох; але мусить початись. Хто його знає — може щаслива судьба знов хотіла звузити сферу державної
