що ніби то вони стали тільки на одну щаблинку нижче за нього? І страшно було думати про це і неможна було відігнати тих настирливих питань: хотілося знайти правду, яка-б не була вона, та де і як шукати її?
— У Авакума, — рішили ми. — Він знає, він роскаже. Це не Матковський.
Отож другого чи третього дня після цеї розмови, після вечерні (всіх православних обов'язково ганяли до церкви), я дігнав Авакума, що вертався сам-один, і пішов із ним поруч. Жив він далеко, на Польських фільварках і, хоч мені було не по дорозі, я пішов із ним.
— Авакуме, я хотів де-що тебе спитати... не сміливо почав я.
— Ну? — і він уважно подивився на мене своїми сірими очима.
— Щоб ти мені росказав де-що... Про Христа, про соціалистів...
Авакум помовчав, а потім помалу промовив.
— Добре, я тобі роскажу, що сам знаю, але тільки ти вважай: не будь довгоязикий, бо за такі розмови й мені й тобі лихо буде.
— Чого-ж я маю бути довгоязикий? А втім, коли мене де-хто спитає так, як я тебе питаю, то хиба я не можу йому сказати?
— І Матковському роскажеш?
— Ну, ні! — рішуче заперечив я.
— От бачиш. А Горошкові? А Гжибовському?
— Ні, не сказав-би.
— А кому-ж ти сказав-би? — питав Авакум.
Я назвав де-кількох своїх приятелів. Авакум, подумавши, згодився.
— З цими можна говорити.
І почав я його роспитувати про ті настирливі, свердлючі питання. Авакум багато росказав мені такого, про що мені й не снилося: про те, як люде, з добрими чи злими намірами, обпоганили чисту науку Христову, наліпивши на неї силу дурниць, вигадок і брехні, за якими самої правди не видко; що зовсім не так було в дійсності, як про це росказують і попи і книжки наші. Розказав дещо і про соціалистів. А говорив він просто, але переконуючо. Я пробував не то що опонувати, а домагатися пояснень.
— То значить брехня, що сказано в Законі Божому?
— Може й не все брехня, але багато її. От ти скажи: можливо, щоби риба проковтнула людину і щоб та людина, просидівши в її животі три дні, вийшла назад жива й здорова?
— Ну, то могло бути чудо, — змагався я, втрачаючи грунт з під ніг.
— Чудо? — повторив Авакум. — А ти бачив коли чудо?
— Ні.
— А як не бачив, то й не впевняй. Навіть, як-би побачив коли, то ще подумай добре, чи не омана це яка? А ти мені ще от що скажи: за що мучили христіян у римських цирках? чого вони мусіли ховатися по катакомбах?
— Бо вони проповідували нову, правдиву віру.
— От тепер так само мучать по тюрмах, засилають у Сибір, вішають соціалистів. За що? За те, що вони проповідують нову віру, суперечну теперішній. Адже ти знаєш, що про христіян казали, що вони злочинці, що вони не шанують богів — усяких дурниць на них горнули, так, як тепер на соціалистів.
