Довго балакав зо мною так Авакум, а я слухав, дух затаївши. Він, хоч може тільки на рік-два старший за мене, розвитком своїм перевищував мене на десять літ.
— Звідки ти все це знаєш? — дивувався я.
— З книжок та від людей. Де що вичитав, а де-що випитував, ось, як ти мене.
— А про Христа? — спитав я в сам-перед.
— Добра є книжка Ренана: "Життя Христове" — там уся правда.
— В тебе вона є?
— Нема. Сам ледве достав був колись, тай то всієї не дочитав.
— А можна дістати її?
— Не знаю. Це не тут було. То в селі мені один студент був дав, та скоро забрав, бо виїздив. А у мене мало книжок. Треба шукати, діставати, та й то оглядаючись, бо як піймають, то лихо буде.
Дійшли ми до його кватирі, вбогої хатини під стріхою в кінці передмістя.
— Даси мені почитати що небудь із того, що маєш? — спитав я.
— Ходім у хату, — запросив він. — Майже нічого я не маю, але... Ти що взагалі читаєш?
— Тепер історичні романи. От читав ще недавно Соловьова, а то читав Карповича "Любов і корона".
— Дурниця це, — сказав Авакум. — А втім — бувають добрі й історичні романи. От, я тобі дам Костомарова "Кудеяр". На! А потім ось-що: у книжках, що додатками до "Недѣли" виходять, друкується історичний роман Мордовцева: "Сагайдачний": це з нашої української історії, як "Тарас Бульба". Варто прочитати. Мені обіцяли дати. А як ти можеш дістати, то постарайся: сам прочитаєш, а може й мені даси. Теж постарайся дістати журнал "Дѣло": там є історична повість "Спартак"; теж, казали мені, варто прочитати. В бібліотеках є, але нам не дадуть. Постарайся, як можеш.
Забравши "Кудеяра", я збірався йти до дому. Авакум спинив мене:
— Слухай, ти добре знаєш німецьку мову. То може-б ти взяв перекласти одну дуже гарну штуку?
— Добре! — з радістю згодився я. — А що саме? Авакум дістав пошарпану й потріпану Бюхнерову "Stoff und Kraft" ("Сила і матерія").
— Я пробував сам перекладати, так не втну, — казав Авакум.
Я дійсно знав добре німецьку мову, бо змалку була у нас бона — Німкеня, і я говорив по німецькому вільно.
Взяв я й Бюхнера перекладати.
— Гляди-ж, — остерегав Авакум, — не дуже витріщайся з цею книжкою. "Кудеяр" ще нічого, а от за Бюхнера може лихо бути.
Отак почав нас просвіщати потроху Авакум. Добував нам книжки, загадував і нам добувати, що можна було по книгозбірнях дістати. Згодом у нас був тісний гурток, чоловіка шестеро, що читали це, по ночах читали; потім гуртом балакали про читане. Иноді збіралися десь на валах, або в Жабинецькому лісі, з Авакумом, і він нам розказував, вияснював усе, що міг, по тих питаннях, що нас цікавили. Так склався наш гурток самоосвіти. Та не довго це було: Авакума в 6 клясі, після іспитів, які він видержав добре, покликав директор і сказав йому, щоби він не вертався після вакацій, а краще, щоб увільнився "по проханню".
