Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 3, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/451

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
ВОЛЯ
Український тижневик

Т. 3

Ч. 12.

Відень, 18. вересня 1920.



С. Золотаренко.

Знов погроми!

Коли у травні ц. р., після закінчення пятимісячного тяжкого походу в тилах у денікінців і большевиків, сполучились війська ген. Павленка і Тютюника з новим польсько-українським фронтом, всі ми дізнались від ватажків цієї партизанської акції, як власне приходилось їм воювати, в яких вони були стосунках з населенням — і відомості то були радісні і приємні.

Військо українське весь час опиралось на дійсно прихильну зустріч населення, не лише села, але і міста.

Особливо приємно було чути про заяву ген. Павленка міністрові жидівських справ, що військо його чисте від погромів і грабунків жидівського населення, що воно є національне, державне, карне військо.

Звіт про похід Групи Тютюника підтверджував це загальне вражіння. В цьому звітові, що був переданний Тютюником міністру Красному, докладно зазначені були всі міста і містечки, які проходила група від листопаду 1919 р. до травня 1920 р., і лише два випадки безпосередньої шкоди жидівському населенню там зафіксовані: вбивство жидівського хлопчика в одному містечку, і пожежа в другому від обстрілу. В першому випадку був винний козак, за це розстріляний, в другому — зроблено все можливе, що б спасти, що можно, силою війська від пожежі.

Всім нам тоді вже здавалось, що дійсно остаточно покінчено з погромною хвилею на Україні, що армія українська позбавилась вже тих дикунсько-козачих і чорносотенно-старшинських елєментів, що шляхом погромів розскладали її і губили ідею української державносте в очах цілого світу, що своїми погромними вчинками годували большевицьку агітацію проти українського національного визволення.

Навіть те, що ні один визначний погромщик не був до того часу дійсно покараннищ навіть те, що у правительства не хватило сили, а у Головного Командування мужности розстріляти тих чорних „героїв“, навіть це — якось не згадувалось більш.