Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 3, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/453

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


патріоти, ці тридцать тисяч вояків, що могли дати грунт для нової української армії, були без жадного протесту з боку вищої військової української влади, чи правительства, передані на поталу, на розброєння, на інтернування — найстрашному їхньому національному ворогові Полякам.

Це не буде ніколи забуто Галичанами. Це внесло розбрат і в надніпрянські ряди.

Взагалі, в наслідок переходу до Денікіна, потім до боль-шевиків з одного боку, антігалицької агітації, з другого, при-учився надніпрянський козак дивитися на Галичан, як на ворогів.

Це страшно навіть вимовити, але це факт, що ні одна, ні друга сторона не пробує навіть щось протидіяти цьому національному несчастю українського народу.

І коли ми вже дійшли до погромів, до повторювання старих жидівських і до нових українських — то чи не час цілому українському громадянству, цілому культурному громадянству України, без ріжниці націй і теренів, заявити твердо і категорично керовникам військовим і політичним У. Н. Р.: погромам має бути покладений, рішуче кінець; для цього є один певний шлях — кара мусить впасти на голову погромщиків — швидка і тверда.

Бо погромне військо не може бути військом У. Н. Р., бо з погромним військом не буде істнувати сама У. Н. Р.