„окремий стейт“[1]) з правами верховної влади Великої України і яке тут відривання?
Отож проти неясности і баламутности була звернена моя критика „протеста“, бо мені було ясно, і опонент мого переконання не змінив, що арґумент про зєдинення і відповідні договори виставляються тілько тоді, коли Галичанам, а в даннім разі тим членам Національної Ради, які заявилися за „протестом“, хочеться принизити і зневажити національну владу на Наддніпрянській. Україні, а коли їм цього не треба, вони любісінько роблять і говорять незалежно од Великої України, начебто її і нема. Я нічого не маю проти цього останнього, а за те зо всією рішучістю заявляюся проти першого, що і було причиною моєї критики „протесту“.
Де кілька слів про галицьку армію. В своїм розгляді „протесту“ я відріжняв політику од армії і ні словом не обізвався негативно про армію, вважаючи, що армія в цілості не одповідає за політику уряду і свого вищого командування. Ви закидаєте мені, що в договорі з Денікіним „політичних питань відносно взаїмних відношень галицького правительства до правительства добровольчеської армії, як также відносно майбутньої долі Галичини не розбирається, а лишається до рішення політичних переговорів“ і т. д. (з текста „договору“). Ваш закид вважаю не річевим, а формальним, і то через те, що 1. в цьому ж самому тексті узгляднені „політичні питання“, яки мали вирішитися пізніше в окремих переговорах; 2. що військові представники „говорили про це („національно-політичні зобовязання“ і „з'осібна злука з Росією“) у переговорах“, як Ви самі ствержуєте трохи далі. — Для мене неважні були деталі, а константування сепаратности галицької політики на Вкраїні, чого Ви своїми формальними увагами не спростували. „Трагічні обставини, в яких знаходилась армія“ — розумію; „в зраді“ не обвинувачував в своїй статті і не вжив цього слова і вважаю, що це слово в приложенню до галицької армії значно частіше і охітніше вживається Галичанами, ніж Наддніпрянцями. Історія справу розгляне і опреділить, чи вимагали обставини і хто водив галицьку армію в стани ворогів Української Республики і її відродження. А те, що Ви говорете… „знов ми, коли б були хотіли „зраджувати“ Придніпрянщину, то могли б це зробити ще на 3. місяці перед катастрофою і в повнім супокою. Бо реальну силу представляла тільки наша армія!…“ то саме припущення такої можливости і такого хотіння, навіть як арґументу дискусійного, лишаю Вашій, пане опоненте, національній честі, або.... редакційній здібності Вашого редактора.
Тепер кілька слів про „дидактичну сторону“ моєї статті. Маю в цьому нарешті „сатисфакцію“, бо хоч раз мій противник не зрозумів, а до цього все був я, що нічого не розумів, не знав, а так собі… клеветав. Справа про дисціпліну. Запевняю Вас, пане опоненте, що під „дисціпліною“ я не розумів дисціпліни „Молочарської спілки“, Дністра“, „Парламенту“ і инших поважних врешті інституцій, а говорів і писав про „Ідею найвищої національної дисціпліни, яка потрібує дійсного і повного обєднання національних сил для збудуваня української держави“. Що ж до спеціяльно галицької дисціпліни, то я всежтаки з резервою поставився би до Вашого тверження, що на Наддніпрянській Україні — „партійні батерії“, а в Галичині „бодай тіні чогось подібного“. Напр. Ви “згадуєте про лідера радікальної партії дра Макуха, а де же другі лідери? Що вони думають і чи в один гуж тягнуть ? А скілько напрямків і орієнтацій у галицьких с-деків ? Тай у націон.-демократ. партії, коли пошукати, то можна знайти що найменше два напрями. Та не про цю дисціпліну йде річ, а про вищу національну, яка потрібуе опреділення льокальних і партійних інтересів, але й підчинення їх одній вищій цілі. Такої дисціпліни ми ще не маємо. Така дисціпліна утворюється не теорією, а суворою практикою життя. Треба ще нам пережити не одну і не дві, а може десять і двадцять чужоземних навал і то з усіх боків од близьких і далеких сусідів і на всі наші терріторії,
- ↑ Здається і в американській федерації „окремий стейт“ не має власної армії і власного заграничного представництва. (Прим. корек.)