цеї суми намічені Антантою трібути хочби тільки в висоті 100 міліярдів, марок, так загальний довг складається на звиш 365 міліярдів марок. — себто він перевишає о яких 50 міліярдів загальне національне майно Німеччини (обраховане по довоєнним статистикам). В практиці це, очевидно, виходить на нонсенс, бо це означалоб, що коли довжники захопилиб навіть все рухоме й нерухоме, державне й приватне майно Німеччини, осталисяб вони незадовлені й понеслиб втрати яких 50 міліярдів. Очевидно, такі розрахунки мають тільки релятивну вартість, — оминувши вже те, що ціни тепер й перед війною значно діферують і що обрахувати зараз скількість і вартість національного майна майже неможливо. Та цей примір тільки мав служити як доказ того скаженого виру цифр, який тепер опанував серед держав Европи.
Узрівши безвихідність індівідуальної санації, зрозумівши, що між всіма державами Европи, переможними й переможеними, істнують природні звязки, — головні уряди Антанти вхопилися міжнародних средств орґанізованої коопераційної санації. В цю пору йдуть живі приготовання, склеїти інтернаціональні конференції, до яких покликані будуть мабуть і переможені держави, щоби установити інтернаціональні способи лічби. В Брукселі і в Спа відбудуться головні наради. В останних часах все яскравіше пробивається на верх думка, що головним завданням цих конференцій повинна бути ревізія нежиттєздатних точок Версальского й Сан-Жерменського мира і остаточна провірка всіх зобовязань, накинутих побідженим державам без огляду на їх фінансово-економічну спроможність. Зосібна вимагає „проблема німецького відшкодовання“ уваги не тільки держав Антанти, а й всеї Европи, бо на неї поставлена ціла сістема санаційних замірів.
Установлення німецької відшкодовної суми мало після договору наступити в травні 1921 р. Вже в договірнім трактаті було однак призначено, що Німеччина по ратіфікації мира мала емітувати 20 міліярдів золотих марок для сплати Антанті ще перед 1. травнем 1921 р., при чім однак сплати в реаліях і в майні повинні бути втягнуті в суми 20 міліярдів. Тепер Антанта змінила свої домагання, стараючися зафіксувати негайно свої претенсії до Німеччини, щоби позисканням позитивних цифр і реальних німецьких зобовязань залатати свої дефіціти. Особливо Франція напирає на назначення німецьких повинностей, бо вона сама не в силі урівноважити свій бюджет і тихцем вже вставила в свої біжучі доходи суму 6 міліярдів фр. з німецького „репараційною фонду“. Німецький уряд покищо тримається в резерві. Ще перед закінченням Парижських переговорів Німеччина предложила була з свойого боку суму 100 міліярдів марок. Та обставини тепер значно погіршились, богато джерел засипано і тодішнє предложення стало безпредметовим. Сам Льойд Джордж оцінює спроможність Німеччини на не більше як 50 міліярдів марок.
Справа установлення суми відшкодовання утруднена й тому, бо Німеччина викладає мирові умови в тім напрямі, що вона зобовязана заплатити тільки шкоди приватного населення, а не кошти державні на ведення війни. Франція тому старається зафіксувати ґенеральну суму, щоби уникнути обраховання дійсних шкод і вимусити від Німеччини під покришкою „репараційних відшкодовань“ сплату й частини своїх воєнних коштів. В відомій брошури Keynes'а, який належав до англійської мирової конференції, однак згодом виступив з неї, щоби тим запротестувати проти безглуздя Парижських мирів, обраховані всі шкоди, які Франція понесла воєнними подіями, на 7–100 міліярдів марок. Та Франція хоче явно знищення Німеччини і тому вона напірає на безглузде підшрибовання відшкодованої суми, — через що, природно, й всі майбутні „інтернаціональні“ конференції закінчаться новим обявленням ненависти й помсти серед головних европейських держав. Цікавий є ще проєкт, зреалізувати на конто Німеччини й під ґварантованим німецьким акцептом міжнародню позику, яка малаб бути редісконтована в дужих на капітал краях і в Америці і яка служилаб майже в цілости зісуненню німецьких зобовязань супроти Антанти. Німеччина розуміється не має того інтересу на цьому проєкті, що Антанта; та вона готова під деякими умовинами приняти це предложення, як що одна частина міжнародньоі позики буде зоставлена до діспозіції її.
