реваги над двома другими, так що будучий володар тої федерації не знавби, де будувати фундамент і центр могутности своєї династії. При вилученню з цеї комбінації австрійських Німців і Чехів остануть Мадяри на тім становищі — так ізза свого ґеоґрафічного положення, як ізза свого політичного вироблення як пануюча нація. Розуміється, коли приймемо, що цей хаос східних народів (на схід від згаданої лінії) взагалі можна зорґанізувати в якусь федерацію, — то цеї штуки ще найскорше моглиб доконати Мадяри. Чи це їм дійсно удалосяб, о це Німців голова не болить. Про цю комбінацію говориться тільки на випадок, якби неправдоподібне здійснилося.
Але й тоді Угорщина мусілаб оставати в трівкім порозумінню з Німеччиною. Бо в хвилі, як це порозуміння між ними розбилосяб, — Угорщина булаб роздавлена тими державами, з якими звязаласяб. Значить: будучий володар Угорщини не зможе вести протинімецького курсу. Все це під умовою, щоб у руках того будучого володаря Угорщини не знаходилося „яблоко незгоди“ між ним і Німеччиною. А цим яблоком незгоди булаб напевно німецька Австрія. І тому вона мусить злитися з Німеччиною.
Теоретично можна собі уявити, що „Дунайська Федерація“, моглаб істнувати також під скиптром иншої династії, не доконче Габсбурґів, або навіть як федерація республик з союзним презідентом на чолі. Одначе в практиці це трудніща справа. Бо ні инша династія, яка не має традиційного коріння в тих краях, ні президент, який бувби „дідично обтяжений“ таким „гріхом“, як приналежність до одного з народів, — не малиб такого авторитету, як династія, котра сотки літ правила в тих землях і між ріжними народами, що часто в боротьбі з собою, уважалася до певної міри невтральною.
Одначе Німеччину інтересує в цім проблемі не позитивній його бік, тільки чисто негативний: чи на випадок, якби така комбінація була можлива й наступила, — Німеччина малаб їй кидати колоди під ноги? Отож з загальнонімецького становища можнаб на це питання відповісти: ні — під умовою, що німецька Австрія булаб вилучена з цеї комбінації й приділена до Великої Німеччини. Бо тоді наступилоб успокоєння ріжних підземних сил, що инакше моглиб вибухати. Бо тоді булаб заспокоєна честолюбивість старого роду. Бо тоді зібрання півкультурних держав Сходу під одну порядкуючу руку булоб в інтересі мира цілої Европи: від лінії Одерберґ-Фюма аж по Чорне море є що до поладнання — дійсно історичні місії, які можуть одушевити навіть Габсбурґа.
В той спосіб щезби також старий конфлікт Габсбурґів з Німецькою Державою. Вправді тоді Габсбурґи втратилиб останки німецької землі, одначе вже зналиб, на чім стоять: їх посілости булиб більше „гомоґенні“ і малиб можність широкої рекомпензати за понесену втрату.
Ми — пише дальше Поллєр — можемо так ясно говорити про ці питання, бо нас ніхто не підозріває, що ми приятелі Габсбурґів або що бажаємо собі їх повороту в якій небудь державі. Але що Угорщина все більше бере монархістичний курс, а люде, які чують, як справа росте, кажуть, що англійська кандидатура на угорський престол вже понехана, — отож оглядаємо всякі можливосте щоб ніщо не заскочило нас неприготованими. Кажуть, що б. австро-угорський цісар Карло радо побачивби свого первородного сина на престолі в Будапешті а другого у Відні, тай за цего другого на тім місци — кажуть — він згодивсяб на прилучення Австрії до Німеччини. Додайте до того прихильні Віттельсбахам (бувші володарі баварські) струї в Баварії, а маєте лєґіон нових комбінацій. І ще треба взяти під увагу, що католицькі монархісти Німеччини бажають собі, щоб уже ніколи більше не повстало цісарство на північнонімецькій землі (бо там воно булоб знов протестантське). Ми думаємо — пише Поллєр — що всі ці династичні питання тільки в найвищі мірі загрожують єдність Німеччини. Хоч прінціпіяльно ми не вороги монархізму, але під цей мент уважаємо, що республика ще найскорше моглаб запобічи небезпеці. Та якби не розвинулися ці проблєми, — одно ясне: що Німці під жадними умовами не сміють приняти Габсбурґа в звязок своїх князів. Перша річ: уважати на те, щоб який Габсбурґ не перешкодив нам, Німцям, в з'єдиненню. Коли це буде забезпечене, тоді на иншу роботу Габсбурґів можемо дивитися холодними очима.
