Перейти до вмісту

Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 3, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/77

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Такі будь що будь, інтересні виводи помістив орґан, якого ціль, пропагувати з'єдинення всіх земель німецького народу. Вони інтересні політично не так своїми комбінаціями (бо з них може щось війти або й нічо не вийти), — як своїм тоном. Так пише член побитого народу. То раз. А два: як він пише про „хаос східних народів“, який для нього починається вже на лінії Одерберґ-Фюма. Не входимо в те, чи й оскільки має він рацію в цій справі хаосу. Кождий читач сам бачить і знає, як мається річ. Для нас важна тільки наука з того. А її знайде читач у споминах Люндендорфа. Як відомо, Французи писали про Німців менше-більше подібним тоном, як писана зрецензована стаття про „східний хаос“. А Люндендорф признає, що Німці дійсно стоять політично нижче від Французів, бо не виробили в масі свого народу такого національного почуття, яке виплекали Французи. І в тім наука для нас.

Та від нашого „сходу“ є ще гірший схід. Гірший він тим від нашого, що досі свідомо поборював (а бодай довгий час поборював) національне освідомлення, то значить: поборював те, по чім західні народи оціннюють себе. Ось дещо з цего дальшого сходу:

Б. міністр скарбу німецької держави Ґеорґ Ґотгейн оповістив статтю про прінціп абсолютизму у большевиків. В ній м. и. пише: Це часта поява, що революції кінчаться абсолютизмом одиниць. Наступає це тим скорше, чим народ менше політично вироблений. Отож не треба дивуватися, що диктатура пролєтаріату в Росії доволі скоро перейшла в диктатуру ЛєнінаТроцького — Ред.) Бо це взагалі сумнівна річ, чи радянська влада може інакше скінчитися, як диктатурою кількох або одного. Цікаво оправдує Лєнін свою владу перед народом. На третім всеросійськім господарськім конґрєсі сказав він таке: „Відбудова йде так, що виходимо від припадкових колєґій і через них ідемо до влади одиниць як одиноко можливого систему праці. Скрізь бачимо малу частину свідомих класово пролетарів, більшу часть слабо розвиненого робітництва й велику масу селянства, яке має нахил до свобідної торговлі й спекуляції, що меншевики, с. р. і безпартійні називають „свободою“, а ми спадщиною капіталізму.

Виразніше — пише Ґотгейн — ще ніхто не сказав, як „великій масі“ народа накидається противний їй господарський систем. Лєнін говорить про це виразно.

„В армії — каже він дальше — управа колєгіальна вже також уступила перед одиничною в 50% досі. Колєґіяльна управа в найлучшім разі це марнування сил, яке не дає потрібного забезпечення“…

Супроти того, говорить Лєнін, мусимо безоглядно перевести в життя новий систем. Виїмків не допустимо.

Значить: змілітаризування праці, заборона страйків, знесення 8-годинного дня праці і т. д. Страйкуючих розстрілюється вже по 24 годинах страйку. Але цего систему годі приноровити до селянства, яке поділилося великою посілістю й перейшло скрізь до дрібної господарки „міру“, — пише Ґотгейн. „Якже невинним і свобідним виглядає абсолютизм Пруського короля Фридріха Вільгельма І супроти абсолютизму Лєніна. Та фанатики ідеї нічого не навчилися з невдач своїх попередників. Вони все консеквентніще, переводять свій систем“. Лєнін бачить, до чого революція довела Росію. Але думає, що — клин треба вибивати ще грубшим клином.

Тимчасом навіть в Прусії працювали мало за абсолютизму. Пруській народ взявся до праці щойно тоді, коли йому дали самоуправу. Англія, яка вже в 17 ст. мала найбільшу свободу, допровадила до такого розвитку, якого їй не могли дати навіть дуже добрі, але абсолютистичні монархи.

Лєнін це романтик на престолі цезарів — кінчить Ґотгейн і предсказує Росії, що вона скорше освободиться від нього, чим загально думають.

Хоч у який страшний хаос кинула революція краї бувшої Росії, — то є ще страшніший хаос, що лежить уже в крови й традиції, довгій, — тисячеліттями тріваючій традиції. Ось картинка з цего хаосу:

У Венеції, чудовій, мармуровій в світі, одинокій є собі вірменський монастир — з вірменськими монахами, з каплицями, з перехресними коридорами,