з рефектаром, з бібліотеками, з гарно розмальованими кодексами і навіть з огородом — оточеним филями ляґун. Вірмени це інтересний нарід. Інтересний тим, що скрізь викликають ненависть до себе. Як Жиди. Чому? Бо кажуть, що Жид обманить трьох Арійців (,,Ґоїв“), а Грек обманить трьох Жидів, а Вірменин обманить трьох Греків! Так кажуть злобні язики. А в дійсности ненависть все і скрізь оточує розумних. Оточує їх ненависть дурнів, яких все і скрізь є більше, але які роблять гірші інтереси. Не можуть видержати конкуренції з розумними і тому ненавидять їх.
До таких зненавиджених належать і Вірмени. Цікаво довідатися про них — від них. А в тім монастирі єсть розумний монах Авкєр, що займається політичними справами свого народу. Він так інформує кореспондента Кера: В часі великої війни Турки страшно різали Вірмен. А часть німецьких мілітаристів не тільки спокійно дивилася на це, але й сама брала участь. Чому? Бо звірюка в людині будиться на війні. Цей гін ділає сильніще чим політичні мотиви. Турки жадали від „своїх“ Вірмен, щоб вони збунтували російських Вірмен проти Росії. Ці відмовили. Тоді їх взято до війська — всіх без зброї. В такім стані виставляли їх на ціль ворогам. А яких не вистріляли вороги, тих вистріляли самі. Купами, як худобу.
Енвер-паша, чоловік освічений, знав, що робиться. І спокійно дивився на це.
Тепер Вірмени мають свою державу — республику. І мають мировий договір. Але мира не мають. І держава їх нещасна. Чому? Инші землі нещасні, тому, що в них не родиться, а Вірменія нещасна тому, що в ній родиться. „Я гарна і це мій гріх, мій злочин“. Вірменська республика це торговельна держава. Але доступу до моря не дали їй! І ще одну дурницю зробила Антанта: не дала їй короля. „Так? Чомуж це дурниця?“ Бо в Вірменії нема пересічних людей, нема народньої „маси“. Там всі займаються торговлею і всі розумні. А такі не можуть стерпіти влади рівних собі. Перед монархом схилилиб голову. Але перед монархом з чужого королівського роду. Бо в нім не бачилиб конкурента. А так шкода всіх добрих умов, які має ця держава!
Англія, яка осягнула все, чого хотіла, втратить все, що осягнула і що перед війною мала — і Єгипет і Індію…
Так говорив розумний вірменський монах і дивився з вікна старого монастиря на срібно-зелені ляґуни, на світ, що такий гарний, і на людей, що такі дурні.
Прикро Вірменинові, що Вірменцям зле. А все таки їм бодай в однім лучше, чим Українцям. А в чім? От хочби в тім, що мають такий монастир за кордоном зі своїми книгами, своїми памятками і т. д. А ми?! Кілько міліонів розкидали у нас всякі „міністри“, Бог знає на що (один Темницький роздав кількадесяти міліонів, призначених на ліки для армії і т. д. — ріжним місіям і т. д.). А ні один не впав на помисл, купити за кордоном хоч одну камяницю для українського народа, в якій можнаб умістити ріжні культурні інстітуції. А таку камяницю можна було нпр. у Відні купити за 2–3 міліони. Але систем, слушно званий „Темниччиною“, був у нас вже перед Темницьким, буде і по Темницькім. Та — потіха мала. Перебули ми Хмельниччину, перебудемо й Темниччину, хоч тяжко.
Тілько одно повинні ми памятати: що даремно жалуємося перед культурним світом на знущання ворогів над українським народом. Бо той культурний світ тілько таких жалів чує зі всіх боків, що він уже привик до них і не реагує. Розуміється, треба збирати й оповіщувати всякі факти про ті знущання. Але для себе передовсім. Бо в той спосіб український нарід пізнає й запамятає собі, як треба поводитися з ворогами. Між чужинцями такі публікації потрібні тільки для філантропів, які можуть мати вплив, але не мусять його мати. Як колись за татарських часів, так і тепер мусить український нарід витворити сам собі самопоміч-оборону. Інакше буде зруйнований до тла. А як витворить її, то перебуде хуртовину.
До дуже скучних справ належать тепер кабінетові кризи. Скучні вони тому, бо заки вистудіюєш з преси, хто такі ті нові міністри ріжних держав, — уже
