завдань нашого народу… Моя ж остання подорож на Україну ще більше мене переконала в тому, яку величезну моральну шкоду може принести еміґрація. Трудно знайти більший контраст, ніж той, який являють собою наприклад віденські Українці і те громадянство, яке купчиться зараз коло уряду. Я дістався до нього в тяжкий час: люде несподівано мусіли покинути Винницю і довгим табаром стояли в вагонах на історичних вже нині залізничих путях Жмеринського вокзалу. Ріжниця матеріяльного буття надзвичайна. З одного боку чудесні віденські отелі, Фольксґартен, де можна у Відні знайти з десяток, другий бувших і сучасних українських міністрів, з другого — вагони третьої кляси, а то й прості теплушки, заставлені, завалені річами і серед них урядовці ріжних міністерств або просто громадяне, які мусіли виїхати разом з урядом. Спать твердо і тісно, їсти дорого і часом голодно, єдиний комфорт — це українське поле, ліс і тепле літнє сонце. Це контраст матеріяльний. Але ще більший контраст моральний: в Відню сум і сумніви, в Жмеринці — ясність і твердість. Всі знають, чого хочуть і весело переживають свої матеріяльні і моральні біди. Немає орієнтацій, є одна спільна мета і всі ідуть до неї. Коли справи стоять добре — радіють, коли доля повертається на зле, терплять і чекають кращого моменту, але ніхто не відступає від свого, бо… всі розуміють, що відступати нікуди.
Щоб уявити собі сучасну політичну сітуацію, необхідно перш за все ясно зрозуміти, що таке є большевизм взагалі і яких форм він набрав на Україні.
Це питання тим більш потрібно освітити, що про большевизм утворилася зараз ціла лєґенда у Европі. Дякуючи ріжним своїм таємним і явним агентам, большевики збили з пантелику не тільки соціялістичну, а навіть і так звану буржуазну пресу. В Европі почали говорити, що большевизм це є певна сістема, котра, хоч і має свої великі дефекти, все ж завела в Росії якийсь то лад, що коли Росія переживає нечувані білі, то це є наслідок бльокади, інтервенції і війни, що режім большевицький зовсім змінився і набірає навіть европейських форм, що він еволюцінує. Але все це від початку до кінця шантаж. Ще більшим шантажом були чутки про Київську „іділію“, про толєрантність до українського національного руху, про можливість нашого миру з большевиками, і т. д. Явні і тайні агенти, большевицькі наймити і відірвані від грунту еміґранти могли вигадати ці брехні. Найкращим доказом того, як добре жилося під большевиками Українцями, може бути те, що Кияне однодушно підтримали польско-українську комбінацію і по їх настрою Прокопович, Ніковський і Саліковський взяли портфелі.
— Ми задихаємося в цьому большевицькому раю…
— Дальше терпіти немає сили…
